Жовтодзвін Одного дня серед вже звичних усім коробок, банок, | Гайдукевич

Жовтодзвін
Одного дня серед вже звичних усім коробок, банок, торб, пакетів з надр бусика дістали… саджанці:
- Куди нам їх?
- Ось телефон – набирайте, вона розповість…
По той бік слухавки була пані Катерина. Чому рослини? Що це? Кому? Чому зараз? Виявилося, що пані є вчителькою і аматором садівництва, каже що єдині дві справи, котрими щаслива займатися, це спілкуватися із дітьми і рослинами. Спершу жінка почала розповідати, що бачила в новинах, як у розбомбленому Харкові почали саджати квіти… а вона ж сама вирощує, то хотіла б… а потім… потім вона розплакалася…
«…розумієте, мій син до 2014 року працював в Данії. Скільки разів він розповідав - мамо, я так хочу, щоб в Україні люди могли б так само спокійно працювати і заробляти гроші… щоб було комфортно, щоб без корупційних чиновників… чому тут люди так можуть, а у нас – ні?
Коли почалася Революція Гідності вони в Данії теж виходили на євромайдан і відчували, як із повагою до їх протесту місцева влада й поліція. А потім почалася війна і син приїхав в Україну… Я не знала, коли він опинився в аеропорту Донецька, щоб я не лякалася вибухів у слухавці, він писав повідомлення.
Його пораненого вивезли останньою машиною, котра змогла звідти вирватися… потім термінал впав.
Було лікування, він повернувся до цивільного життя, допомагав як міг. Цієї зими ще інструктажі робив, як збирати тривожну валізку, хоча мені казав, що не вірить, що почнеться велика війна…
…знаєте, я його набрала ранком, як вже бомбили Харків, питаю, сину ти де… а він – мам, я вже їду. Він повернувся до армії…»
Сина пані Катерини після ДАПу знову поранили в боях під Києвом. Осколкове. Це було десь біля Мощуна, село таке, котре руссо-окупанти рівняли із землею із усіх калібрів, бо то був ключ дороги на Київ.
«…я бачу Бучу, туди вертаються люди, там повертається життя, нехай там буде квітка із заходу України, як символ. Знаєте, це форзиція, вона розквітає раніше за усіх – ще все геть чорне, а воно жовтеньким цвіте. Нехай посадять там, де вже наводять лад, і щороку той жовтий цвіт буде нагадувати про повернення життя, і якою ціною… Посадіть їх там…»
«Там» стало Богданівкою і Великодимеркою. Так сталося, що жовтодзвін переселився туди саме перед Великоднем. Теж, напевно, знак - жовтий скотч з’являтиметься щороку, там де топталася війна. Жовтими квітками живучого чагарнику. Самим першим. Маленький символ – вижити і розквітнути хай там що.
Реальність, яка краще за придумані історії…
P.S. … а пані Катерина є тут, ФБ. Вона погодилася, щоб історія саджанців жовтодзвону була тут, лише попросила - "вистачить просто імені". Зараз вона із товаришками по хобі думає, які ще рослини можуть поїхати туди, де була війна…