життя як ритуал щастя

2021-04-09 09:55:20 Ви пам'ятаєте оте щемке хвилювання, коли заходячи в море чи озеро ми підходимо до точки коли дно перестане торкатися твоїх ніг? Ти просто мусиш пливти...або повертатись на ту точку де ти відчуваєш липку, затягуючу, але надійну поверхню замуленого дна.
От на такій точці, коли лише пальцями ніг ти відчуваєш опору а вона цілує тебе у губи і ще крок ти будеш її пити, ми і вчимося пливти. Барахтаємось, розправляємо руки у воді, б'ємо ногами у бажанні триматися на поверхні.
Далі, або вода нас підтримує і ми випливаємо, або...ми більше ніколи не переступаємо точку коли ноги відриваються від дна.
Вибір завжди є... Відкрити / Коментувати

2021-03-08 09:38:22 На двісті першому розвороті шлЯху,
На роздоріжжі, що в Нікуди
Я горілиць на оснонні ляжу
І тихо втішусь, що дійшла сюди...

Обабіч шумної дороги Долі
Посиджу в спокої, як ніхто
І неймовірним зусиллям волі
Примушу щастя щоб розцвіло!

Дістану яскраву, барвисту Радість
Насію нею до виднокраю,
Нехай буяє.
Одне лиш знаю:
Що люди нею душі сціляють... Відкрити / Коментувати

2021-02-28 21:30:12 Іде Зима...
Ховається у кронах кленів і беріз.
Проблискує за видноколом
У мареві соснових сліз.
Прийде Весна, зігріє руки соком
Солодкими краплинами дощу,
Але сьогодні ненароком
Я Зиму, наче рідну обніму... Відкрити / Коментувати

2020-11-25 22:10:39 У переддень вересня...

Ми бігали наввипередки збиваючи коліна та ловлячи вітер у сачки дитячих бажань, розкидали руки-крила, заплющувати очі і летіли на зустріч неосяжному...
Метелики з бабками граючи у довгої лози виблискували над травами, сплітали свої танці у мереживо і обсипалися дрібним намистом по всьому лузі.
Літо свободи і дитинства добігало останньої серпневої ночі...
А потім ми ще до самісінького світання бігали у сні росяними травами та безкраїми полями дитинства не торкаючись теплими п'ятками вдобканих дорослим життям стежок.
Сонце повільно виповзало важкою хлібиною над обрієм і день озирався на вересень...
____________________
Юлія Гринчук
25.11.2020 Відкрити / Коментувати

2020-11-24 19:42:14 #коротка_емоція
Перед очима літали барвисті метелики, у вухах висвистував соловейком вітер, розкидав, куйовдив, перебирав легкими дотиками кучерики на моїй розпашілій від сонця маківці...
Щоразу, коли гойдалка летіла вверх, я плюхкалась у небосинь ніби у річкове плесо, що жеботить за садком, а коли стрімко падала донизу, у мене солодко лоскотало в грудях від страху...
Цю шершаву дощечку примайстрував до міцної горіхової гілки дідусь. Він довго смикав за мотуззя, спинася всією вагою на перекладину і зазирав у верховіття, наче у космос, щоб переконатись, що цей Всесвіт зробить мене щасливою.
У млосні післяобідні години, коли мухи дзижчать більше жалісно ніж надоїдливо, мене ховала у затінку височінь горіха та нефарбована, ширшава гойдалка. Вона скрипіла співаючи: коли соло, а коли й у хорі невгамовного птаства, що знаходило домівку у розлогій кроні дерева на межі з сусіднім садом...
Дитинство промайнуло немов перший політ до неба на гойдалці...далі були лише ритмічно повторювані прагнення досягнути зірок та миті розчарувань...від гойдання на качелях...
__________________
24.11.2020
Гринчук Юлія Відкрити / Коментувати

2020-11-24 19:42:12 Відкрити / Коментувати

2020-11-21 10:25:58 #короткі_емоції
Є бесіди задушевні, як тепла ковдра і горня какао. Одягаєш голос співрозмовника, як навушники і весь світ втрачає сенс. Весь! Окрім звуків, що лоскочуть душу. Ти вслухаєшся в зміни тембру, переспів голосних і потріскування, мов дрова у багатті, закінчень історій.
Передзвін горняти та голосу зливаються у шум моря і замріюють тебе під ясними осінніми зорями.
За вікном темрява, а тебе заколисують переспіви нової історії на ніч... Відкрити / Коментувати

2020-11-15 13:48:48 Життя дає шанс.
Щодня, щосекунди простягає повну пригоршню, вкладає в долоні, напихає кишені солодкими моментами і щемкими спогадами...

Життя дає змогу.
Відраховує моменти, відміряє можливості, насипає повен піщаний годинник іскрами буття і милується його переливами...

Життя дає свободу.
Руйнує мури страху, виймає нас із самоізоляції, ламає паркани і ураганом замітає страшні спогади про обмеженість...

Життя дає!
Ми ж, уперто тримаємо міцно стиснуті кулаки у захисті в очікуванні удару... Відкрити / Коментувати