Шо́кати дозволено — Шо? — Так-так, шо́кати це окей, і ніхто | Гарбузове намисто

Шо́кати дозволено

— Шо?
— Так-так, шо́кати це окей, і ніхто не має права вам дорікнути чи назвати селюком.
Бо шо — це не суржик і не діалектизм, а давня одиниця розмовної мови.

Шо — це наддіалектна форма, притаманна багатьом мовним середовищам і не обмежена певним діалектом.

Та й взагалі, які можуть бути запитання, якщо літери старослов’янської абетки, відповідники сучасних ш і щ, називалися ша і шта?

Щ мала назву шта через те, що поєднувала звуки ш і т, а хвостик у неї був не збоку, а посередині. Пізніше, звук т перейшов у ч внаслідок фонетичних змін у праслов‘янському слові čьto (чьто). Яке буквально означає той, що і утворено поєднанням займенника čь (що) із займенником tъ (той).

Мовознавець О. Потебня подає такий ланцюжок перетворень:
чьто - што - ш'ш'о - шчо

Бачите, спочатку було шо, а тоді вже що.

І ось чому при відмінюванні займенника що отримуємо ч:

називний — що
родовий — чого́
давальний — чому́
знахідний — ві́що, що
орудний — чим
місцевий — чому́, чім