Частина переписки. Без скрінів, бо ж дуже особисті моменти, ог | Волонтерські історіі нескорених

Частина переписки. Без скрінів, бо ж дуже особисті моменти, оговорені до нерозголошення.

#історії_нескорених

- Привіт, зайнята?
- Привіт, ні, можу писати. Як ти?
- Мені вперше страшно.
- Хочеш про це поговорити?
- Хочу. Дуже. У нас закінчується зброя, техніка, нове не дають, цих тут до*уя, Сашка вбили.
- Боже милий, Росю! Ти як? Батькам сказала?
- Вір, я вагітна.
- Росю, кидай усе! Немає нічого важливішого!
- Є, Вір. Є тисячі інших дітей, людей. Я без Сашка сама не вирощу. Тож, люба моя, якщо доля - виживемо, а як ні, то й ні.

^****^
- Віро, у нас фосфорний дощ. Оце лежу, дивлюсь на нього, і згадую твої настанови, як закриватись від нього.
- Тобі вони хоч не знадобились?
- Ні, мене командор лишив, сказав токсикозним там немає що робити, спостерігаю здалеку.
- А у мене світлячок в кімнаті. Пересерла, бо подумала про фосфор.
- Гарна ідея. Абстрагуюсь і думатиму, що це мільярди світлячків.

^****^
- Більше не вагітна.
- Русланко, обіймаю. Тобі потрібна підтримка?
- Не знаю. Купи мені особистий кулемет, я їз роз**у сама, і за Саню і за глиста в пузі. Б**ть! Курви! Забрати усіх. А зе папа сьогодні від інсульту помер.
- Рось, мені дуже прикро.
- Та, знаю. Про кулемет не шуткую.
І хлопцям моїм якихось солодощів, бо вони тут мліють без того. Але вже коли буде до нас доступ. Якщо вийдемо звідси.