життя проходить і колись усе мине
пройде той дощ холодний за вікном
і тінь від стріхи альтанку омине
і ввечері багаття зігріє всіх теплом
проходить біль, загоюються рани
лишаються лиш шрами та тисячі думок
та після цього тільки погляд мами
нам здасться яскравішим ніж купа тих зірок
думки ті люті лізуть прямо в серце
тоді коли навряд чекаєш ти
і ось багряне під тобой озерце
це результат діяння кислоти
твоя особа здатна до протесту
до тої люті, що не знав твій дід
і все твоє життя, то як гра оркестру
в якому стохастичність наче індивід
пройде не рік і навіть не сторіччя
пройде "колись" і стануть ті часи
коли ти глянеш на своє обличчя
і з гордістю згадаєш "так, це були ми"
#номер89
