«Механічний апельсин» Ентоні Берджес. #роман #зар_літ #антиуто | гортай далі

«Механічний апельсин» Ентоні Берджес.
#роман #зар_літ #антиутопія #механічний_апельсин #ентоні_берджес

Книгу я прочитала ще в понеділок, вона зовсім невелика, але огляд було якось лінь писати, тому вибачте (хоча, я думаю, ви вже звикли до моїх раптових зникнень) .

Так, книга маленька, можливо, саме через це вона під зав'язку наповнена постійно розвиваючим сюжетом, подіями та повороті на повороті. Через таку манеру оповіді я швидко прочитала книгу, але не те щоб я дуже раділа цьому.
Провідною темою твору є людська жорстокість у різних її аспектах та проявах, а коли вона ще й детально описана, читати стає не надто приємно.

Герой цієї жорстокої епопеї — п'ятнадцятирічний Алекс, який обожнює класичну музику, молоко з наркотиками та знущатися над людьми. Спершу я була здивована діями та філософією цього юного мальчіка, як він себе називає, але дивлячись на його вік та час, коли все відбувалося, то робиться не так й дивно.

У світі всі глибоко занепокоєні новою субкультурою підлітків, які бродять ночами, грабуть магазини, гвалтують жінок й так далі по списку, через що по вулицям ходять багато поліцейських, що не заважає цим же підліткам продовжувати своє гобі. Звичайно, так вічно продовжуватися не могло і Алекса з філософією «Люди бувають добрі, бо їм це до вподоби, тут нічого не вдієш — так само як і в протилежному випадку. Я особисто схиляюся до протилежного.» спіймали.
Далі відбулося багато різних та цікавих подій, які б мали навчити гг чомусь, але протягом твору він не надто замислювався над поняттями моралі, добра та зла, і т.і. Він просто все пережив і повернувся до самого початку, без якихось нових висновків, або ідей.

На жаль, такого роду оповіді мене не дуже приваблюють. Ти просто витрачаєш дві години свого життя щоб почитати про те, яке жорстоке суспільство і те, що насправді, цей антиутопічний всесвіт не надто відрізняється від реальності, і спостерігаєш за героєм, який позбавлений особистості, якою можна було б зацікавитися.

Так, як саме від лиця Алекса описувалися події, вони були з великою кількістю суржику, якщо це можна так назвати. Через ці мальчікі, ізвіліни та смєх, якийсь час я згадувала Леся Подерв'янського, але його голос не підходить 15-ти річному мальчіку, тому я про нього швидко забула.

Знаю, що є фільм по цій книзі, але я його не дивилася, хоча бачила вирізки з нього (через це й було трохи дивне враження на початку книги). Можливо, дивилися ви? Мені було б цікаво почути вашу думку про книгу, фільм, або їх різницю.