гортай далі

2022-12-22 22:34:59 два огляди за два дні це, звичайно, круто, але я хочу трошки відпочити, тому знову зникну на декілька днів
а ви поки читайте огляди та тицяйте вподобайки, це мотивує писати їх далі
(в планах до нр прочитати дещо з японської літератури і, можливо, ще одну книгу Гессе. в якому порядку ще не знаю.) Відкрити / Коментувати

2022-12-22 17:59:19 файл книги та єдина збережена цитата.

«Мені спало також на думку, що, може, вона хвора чи навіть померла. Це могло статися. Але як мені знати про це? Адже тепер, коли фізично ми роз’єднані, ніщо нас не пов’язувало і не принаджувало одне до одного. Спогади про Марі стали для мене байдужі. Мертва, вона не цікавила мене. Я вважав, що це нормально, і про мене люди теж забудуть після моєї смерті, це зрозуміло. Навіщо тоді я буду їм потрібен? Не можу сказати, що така думка була мені гірка.» Відкрити / Коментувати

2022-12-22 17:59:10 «Сторонній» Альбер Камю.
#повість #філософія #сторонній #альбер_камю

Нарешті відбулося моє знайомство з роботою цього письменника. Прочитати книги Камю я планувала дуже давно, але я чула лише про популярні в інтернеті книги «Бунтівна людина» та «Міф про Сізіфа», яких в мене не було можливості прочитати.

Спершу я була вражена, але не надто приємно. Текст здався мені сухим та наповненим одноманітними фразами «я встав», «я пішов» і т.д. Сюжет про звичайного чоловіка, якому довелося поховати матір, та його життя, не здався мені цікавим або наповненим якимось сенсом. І навіть герой своєю поведінкою та відстороненим ставленням до всього, що відбулося, мене не вразив. Я не бачила чогось незвичайного та ненормального в його поведінці, тому коли за один вчинок він потрапив до суду, я не розуміла що відбувається. Події здавалися мені абсурдними.

Але! Не в перший раз я читаю книгу нічого про неї не знаючи, а потім відчуваю весь спектр емоцій після якогось моменту та розумію, що в усьому що відбувалося був сенс. Такий момент є і в цій повісті, але ви, на жаль, тепер позбавлені можливості відчути щось до цього, бо я вам все вже розповіла.
Та я ж не буду закликали вас не читати мої огляди, але на цьому моменті можете закінчити, бо далі я хочу поміркувати про героя та повість, а для вас це буде спойлером та розкриття всіх деталей. Тому повертайтеся сюди після прочитання. Повість варта свого часу, а якщо ви довіряєте моєму смаку або думці, можете читати. Я раджу.

Я ще не знайома зі стилем Камю та всіма іншими його приколами (одна ж книга прочитана), тому деякі здогадки можуть бути висмоктаними з пальця.
Але! Мені подобається пов'язувати нудний стиль оповіді зі байдужим ставленням героя до майже всього. Так як він живе більш приземлено і розглядає ситуації з логічної сторони та без емоцій — свою історію, він передає так само. Навіщо брехати людям та собі ніби ти відчуваєш щось, чого не відчуваєш взагалі, особливо, якщо всіх все влаштовує. Та для когось він однаково виглядав дивним. Але люди, яким гг здається дивним, здаються дивними мені. Абсурдно, що більшість розглядали його через поняття середньостатистичної людини та відмовлялися навіть подумати, що хтось може сприймати життя по-іншому й жити по-іншому. Жах.
В цьому можна звинувачувати суспільство. Понапридумували моделі поведінки при якихось ситуаціях, і коли хтось не поводитися так — засуджують. Отак і живем. Віддав стару матір в пансіонат та не плакав на її похороні? Ти жахлива людина, а те що в тебе не було грошей на її утримання і ви з нею навіть не були близькими, нікого не цікавить.
Взагалі, герой був мені трохи близький, але він був таким, яким є і жив так, як виходило, а я намагаюся щось з цим робити. Можливо, це марна справа, але мені зовсім не хочеться жити так, як він.

Хто дочитав до цього моменту — молодці. Огляд на книгу перетворився на запис моїх роздумів, але я не бачу тут нічого поганого. Відкрити / Коментувати

2022-12-21 09:45:48 Файл книги↑ та цитата↓

«Річ у тім, що цей кап недавно посів поважне місце серед в’язничних слуг Божих, але палко бажав здобути визнання й начальника в’язниці, отож постійно ходив до того й тихенько стучал про темні змови серед узніков, а це дєрьмо нашіптував йому переважно я.» Відкрити / Коментувати

2022-12-21 09:45:32 «Механічний апельсин» Ентоні Берджес.
#роман #зар_літ #антиутопія #механічний_апельсин #ентоні_берджес

Книгу я прочитала ще в понеділок, вона зовсім невелика, але огляд було якось лінь писати, тому вибачте (хоча, я думаю, ви вже звикли до моїх раптових зникнень) .

Так, книга маленька, можливо, саме через це вона під зав'язку наповнена постійно розвиваючим сюжетом, подіями та повороті на повороті. Через таку манеру оповіді я швидко прочитала книгу, але не те щоб я дуже раділа цьому.
Провідною темою твору є людська жорстокість у різних її аспектах та проявах, а коли вона ще й детально описана, читати стає не надто приємно.

Герой цієї жорстокої епопеї — п'ятнадцятирічний Алекс, який обожнює класичну музику, молоко з наркотиками та знущатися над людьми. Спершу я була здивована діями та філософією цього юного мальчіка, як він себе називає, але дивлячись на його вік та час, коли все відбувалося, то робиться не так й дивно.

У світі всі глибоко занепокоєні новою субкультурою підлітків, які бродять ночами, грабуть магазини, гвалтують жінок й так далі по списку, через що по вулицям ходять багато поліцейських, що не заважає цим же підліткам продовжувати своє гобі. Звичайно, так вічно продовжуватися не могло і Алекса з філософією «Люди бувають добрі, бо їм це до вподоби, тут нічого не вдієш — так само як і в протилежному випадку. Я особисто схиляюся до протилежного.» спіймали.
Далі відбулося багато різних та цікавих подій, які б мали навчити гг чомусь, але протягом твору він не надто замислювався над поняттями моралі, добра та зла, і т.і. Він просто все пережив і повернувся до самого початку, без якихось нових висновків, або ідей.

На жаль, такого роду оповіді мене не дуже приваблюють. Ти просто витрачаєш дві години свого життя щоб почитати про те, яке жорстоке суспільство і те, що насправді, цей антиутопічний всесвіт не надто відрізняється від реальності, і спостерігаєш за героєм, який позбавлений особистості, якою можна було б зацікавитися.

Так, як саме від лиця Алекса описувалися події, вони були з великою кількістю суржику, якщо це можна так назвати. Через ці мальчікі, ізвіліни та смєх, якийсь час я згадувала Леся Подерв'янського, але його голос не підходить 15-ти річному мальчіку, тому я про нього швидко забула.

Знаю, що є фільм по цій книзі, але я його не дивилася, хоча бачила вирізки з нього (через це й було трохи дивне враження на початку книги). Можливо, дивилися ви? Мені було б цікаво почути вашу думку про книгу, фільм, або їх різницю. Відкрити / Коментувати

2022-12-18 18:52:13 почну з понеділка Відкрити / Коментувати

2022-12-18 18:52:05 Відкрити / Коментувати

2022-12-17 10:26:18 «Порожнє небо» Радек Рак.
#зар_літ #роман #фентезі #жахи #триллер #мітологія #радек_рак #порожнє_небо

Хто читав тут хоч якісь огляди на українську літературу знає, що я дуже в захваті від мітології, а особливо, коли вона поєднується з реальністю. На жаль, мені тільки зараз потрапило на очі ЦЕ. І якщо коротко — я в захваті.

Радек Рак польський письменник і мітологія в його книгах, зрозуміло, теж. Тож для мене всі ті істоти й міти були, в якійсь мірі, нові. Та й сам автор з фантазією, хпхах персонажі там були ну дууже цікаві. Мій фаворит — священник, який з освяченою гвинтівкою та набоями стріляв в падших ангелів, потім роблячи з них опудала. Ціль в нього була більш-менш благородна, а самих ангелів було дуже шкода (цікавий факт — вони говорять на івриті, а в самій книзі багато відсилок до Біблії).

Про сюжет розкажу багато (сиджу цілий день без світла, що мені ще робити).
Він поділяється на дві частини. Перша — частина невелика, схожа більше на вступ. І хоч я не дуже зрозуміла, як вона пов'язана з основною історією, але мені до душі припала. Історія сильна, і як на мене, більш серйозна. Зобразив автор історію свого народу, на яку (так це й без мене зрозуміло) вплинув совок та німці. Мітологія тут теж є, і вона мені дуже імпонувала з поєднанням сільського життя, але, скажу правду, трохи випала з реальності від сутички армії Ісуса Христа, де його дуже потріпало, з совєтскім союзом. До речі, про росію тут говорять дуже базовано:
« — ... Пекла не існує. А дирижаблі прилетіли з Росії.
— Що ви всі з тією Росією? — розсердився Толпі. — Немає ніякої Росії. Вже, скоріш, пекло існує, ніж та ваша Росія.»

Коротше, щось я розписалася. А Толпі цей вже з другої історії. І саме він розбив місяць, через що довелося з вербовим чортом їхати в Люблін за новий. Хоч історія звучить по-дитячому, але це зовсім не так. Лайка, постійні смерті, якісь дивні й стрьомні мітологічні істоти, кишки з мізками на зовню, та й сама атмосфера і описи часом будуть нагнітати, але мені таке подобається. Було враження якоїсь жахалки (писала я це до того, як дізналася жанри книги ).

Про головного персонажа можна сказати лише «відштовхнути і плакати». Ну чесно, це мала егоїстична дитина, яка в розпалі статевого дозрівання, думала лише про свої власні потреби і декілька разів невиправно нашкодила всім, кому тільки можна і не можна. Зате слідкувати за таким чудом було цікаво, як і за всіма іншими персонажами та подіями.

Книга дуже сподобалася і, напевно, буде моєю улюбленою, але час покаже. Я тільки її прочитала, тому ще під враженням і нічого сказати не можу. Хотілося б якось написати, чому я вважаю Толпі егоїстичним, хоча великої потреби не бачу, та й досвід показує, що варто відразу писати, якщо тебе щось зацікавило, бо потім і слова з себе не вичавлю.

Роман раджу всім любителям Польщі, мітології, Біблії та гарних історій, а придбала його я → тут ←. Відкрити / Коментувати

2022-12-15 15:53:02 спробую сьогодні дочитати Відкрити / Коментувати

2022-12-11 09:44:00 Цитати:

«Себастян виробляє цілий еротичний лексикон, кохаючись із трьома поколіннями своїх жінок.»

«Ще замолоду він вирішив якось керувати власною смертю, а не цілком покладатися на невідомість. Тому захотів установити якщо не термiн, то хоча б причину смерті. Зупинився на ракові легенів і почав не обмежувати себе в курінні, щоби бути приреченим на таку смерть.»

«У середині грудня Франц узяв Анну на коліна і сказав, щоби вона забиралася з ялівця. Анна встала, поцілувала Франца і пішла до кімнати збирати дитину. Тоді він запропонував інше, викликав жінку на дуель. Бо малій дитині для подальшого життя потрібно було, щоб хтось із її батькiв був мертвий.» Відкрити / Коментувати