«Сторонній» Альбер Камю. #повість #філософія #сторонній #альбе | гортай далі

«Сторонній» Альбер Камю.
#повість #філософія #сторонній #альбер_камю

Нарешті відбулося моє знайомство з роботою цього письменника. Прочитати книги Камю я планувала дуже давно, але я чула лише про популярні в інтернеті книги «Бунтівна людина» та «Міф про Сізіфа», яких в мене не було можливості прочитати.

Спершу я була вражена, але не надто приємно. Текст здався мені сухим та наповненим одноманітними фразами «я встав», «я пішов» і т.д. Сюжет про звичайного чоловіка, якому довелося поховати матір, та його життя, не здався мені цікавим або наповненим якимось сенсом. І навіть герой своєю поведінкою та відстороненим ставленням до всього, що відбулося, мене не вразив. Я не бачила чогось незвичайного та ненормального в його поведінці, тому коли за один вчинок він потрапив до суду, я не розуміла що відбувається. Події здавалися мені абсурдними.

Але! Не в перший раз я читаю книгу нічого про неї не знаючи, а потім відчуваю весь спектр емоцій після якогось моменту та розумію, що в усьому що відбувалося був сенс. Такий момент є і в цій повісті, але ви, на жаль, тепер позбавлені можливості відчути щось до цього, бо я вам все вже розповіла.
Та я ж не буду закликали вас не читати мої огляди, але на цьому моменті можете закінчити, бо далі я хочу поміркувати про героя та повість, а для вас це буде спойлером та розкриття всіх деталей. Тому повертайтеся сюди після прочитання. Повість варта свого часу, а якщо ви довіряєте моєму смаку або думці, можете читати. Я раджу.

Я ще не знайома зі стилем Камю та всіма іншими його приколами (одна ж книга прочитана), тому деякі здогадки можуть бути висмоктаними з пальця.
Але! Мені подобається пов'язувати нудний стиль оповіді зі байдужим ставленням героя до майже всього. Так як він живе більш приземлено і розглядає ситуації з логічної сторони та без емоцій — свою історію, він передає так само. Навіщо брехати людям та собі ніби ти відчуваєш щось, чого не відчуваєш взагалі, особливо, якщо всіх все влаштовує. Та для когось він однаково виглядав дивним. Але люди, яким гг здається дивним, здаються дивними мені. Абсурдно, що більшість розглядали його через поняття середньостатистичної людини та відмовлялися навіть подумати, що хтось може сприймати життя по-іншому й жити по-іншому. Жах.
В цьому можна звинувачувати суспільство. Понапридумували моделі поведінки при якихось ситуаціях, і коли хтось не поводитися так — засуджують. Отак і живем. Віддав стару матір в пансіонат та не плакав на її похороні? Ти жахлива людина, а те що в тебе не було грошей на її утримання і ви з нею навіть не були близькими, нікого не цікавить.
Взагалі, герой був мені трохи близький, але він був таким, яким є і жив так, як виходило, а я намагаюся щось з цим робити. Можливо, це марна справа, але мені зовсім не хочеться жити так, як він.

Хто дочитав до цього моменту — молодці. Огляд на книгу перетворився на запис моїх роздумів, але я не бачу тут нічого поганого.