Як народжуються слова: що треба знати про книгу «Спільна мова | in book we trust
Як народжуються слова: що треба знати про книгу «Спільна мова»
У видавництві «Портал» вийшла книга «Спільна мова: як народжуються і живуть слова». Розповідаємо, про що вона та публікуємо уривок, як радянська влада забороняла українські слова. До речі, за промокодом INBOOKWETRUST (можна маленькими) діє 10% знижка на всі книги видавництва з 25 до 31 січня включно.
Про що книга
Авторка Анастасія Левкова розповідає про мовне розмаїття та мову загалом, порівнює звідки слова та фрази пошли у різних країнах та чому саме так вони звучать і пишуться. Як взагалі змінюється та розвивається мова, з'являються нові слова та багато іншого.
Як радянська влада забороняла українську мову
Коли на українських землях установилася радянська влада, спершу, в 1920-х роках, мову інтенсивно впорядкували, з'явилися різноманітні словники, які показали її багатство. Тоді ж група мовознавців із різних українських земель, зокрема і з Західної України, частини якої тоді входили до складу Польщі, Чехословаччини та Румунії, зібралася й затвердила спільний для всіх правопис.
Проте в 1930-х роках усе змінюється. По-перше, дуже багато українських мовознавців, письменників та інших діячів були безвинно засуджені, ув'язнені й навіть знищені радянським керівництвом. У той час влада силкувалася штучно наблизити українську мову до російської — скажімо, в 1933 році вийшла брошура Андрія Хвилі «Викорінити, знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті».
Автор звинувачував мовознавців у тому, що ті начебто ставили бар'єр між російською та українською мовою, «віддаляли» українську від російською, тоді як ці дві мови — писав Хвиля, — дуже близькі і «творення української культури повинно йти шляхами, спільними з творенням культури братнього нам російського народу».
Хвиля багато говорив про терміни, мовляв, українські мовознавці понавигадували різних новотворів, замість того, щоб узяти інтернаціоналізми, вживані в російській мові. Українська мова, яку пропонують українські мовознавці, «засмічена націоналістичними елементами», писав він.
Згодом Андрія Хвилю ця сама влада теж кинула до в'язниці й розстріляла. А щодо мови, то протягом наступних десятиліть з усіх паралельних форм і слів-дублетів (однакових за значенням, як-от райдуга й веселка) поширились ті, які були більш схожими на російські. Біля інших у словниках писали «застаріле», «діалектне», «розмовне», «рідковживане», «обласне».
Не рекомендували до вживання певні суфікси та префікси, а натомість настійливо радили інші — ближчі до російських (наприклад, не зневоднювати, а обезводнювати, не посадковий, а посадочний). Деякі слова взагалі заборонили вживати: наприклад, тепер не можна було ані говорити, ані писати криза, данець, гуртовий — тільки кризис, датчанин, оптовий, бо схожі слова є в російській.
Радянський час тривав 70 років із хвостиком, тому, ясна річ, у ньому були різні періоди. Наприклад, 1953-1693 роки були менш суворими, зокрема і в галузі словництва. Однак гасло «зближення» російської та української та поширення й престижніший статус російської все одно діяли протягом усієї радянської доби.
