Самі по собі навчальні частини, та штатні полігони на яких рок | Візія і місія

Самі по собі навчальні частини, та штатні полігони на яких роками або десятиріччями керують одні і ті ж кадрові "освітяни" то як самураї. Нема цілі, тільки шлях. Вони живуть за умовами мирного часу і для них нема війни. Вони всі впевнені що ніколи не опиняться в окопах. Їм не все плювати. В них нема чіткої цілі, а, саме головне нема відповідальності. Вона якби є, але чисто формальна. І вони вміють ії уникати. Вони підроблять документи про заняття, бо чиновникам з бойової підготовки головне щоб було все на паперах. Якщо зайде якась корова на полігон, та припиняють стрільбу, то це заняття вважається проведеним. Бо строки ніхто перенети не дасть. Це освітянство в найгірших проявах. Для "професійних" інструкторів та викладачів, це самий кайф коли з якихось причин нема занять. Корови, ракети, ще якась херня. Вони ніколи не намагаються наздогнати. Бо тоді прийдеться пояснювати, як так корова туди попала. А бойова підготовка та управління персоналом живе своїм життям. Є певні норми на об'єми людей, які можна навчити при повному штаті. І вони планують саме по цим нормам. Їм насрати що наказом головнокомандувача особовий склад розосереджений по 20-30 душ. І що все навантаження на логістику виростає.
Ми пішли повністю протилежним шляхом. Від простого до складного. Ми взяли бійців, які мали бойовий досвід, але не мали знань. Навчили їх на сержантів. Потім вони поїхали у війська і усвідомили себе в ролі сержантів. Потім, кращих, хто розкрив інструкторські чакри, ми знову взяли на навчання і дали їм адаптований курс для інструкторів. Під час цього курсу вони разом з фаховими інструкторами навчали в якості стажерів майбутніх сержантів. А потім вони повернулися в іншу локацію і певний час давали базовий рівень бійцям під наглядом викладачів. Вони самі роблять те, що вимагають від навчаємих. Вони самі є демогрупою. Вони показують, роблять з разом з бійцями та через повторюваність закріпляють матеріали. Вони бачать всі помилки, які роблять люди і вміють їх виправити.
І коли в нас була певна кількість готових інструкторів, я пішов до головнокомандувача і сказав що ми, крім командирів піхотних відділень та інструкторів базового рівня, можемо якісно готувати піхоту. Ми не хочемо влазити в якісь дєбрі. Ми готуємо піхоту. Бо основне навантаження на піхоту. Основні втрати у піхоти. Бо навчений піхотинець, це живий піхотинець. І єдине що ми зараз хочем, це якісно підготувати як можна більше піхоти. Тільки головне слово ЯКІСНО. А після нього іде ПІДГОТУВАТИ.
Наприклад в одному «проклятому місці», інструктору базового рівня після місяця імітації навчання, дають сертифікат що він інструктор, а потім він повинен пройти фахову підготовку. А якщо не зможе? Ну от якщо він не може стріляти? Або в нього є фізичні обмеження для того щоб бути тактиком. Він навіть зможе розповісти. Але показати не зможе.
Ми працюємо на результат. Максимально ефективна підготовка в відведені терміни. Це не буде назавжди. Ми трохи закриваємо очі на умовності, бо якщо все робити паперам "мирного часу", не буде нічого. І ми розуміємо що через певен час, задача зміниться і всі ті люди, які задіяні в процесах навчання зараз, отримають інші задачі.
А от бюрократи та формалісти цього розуміти не хочуть. Вони роблять як назавжди. Бо це посадові оклади, це звання, це можливість пристроїти кілька друзів, однокашників. І що через це, в окопи йдуть погано навчанні люди, їм якось все одно. Бо їм важливо взяти під козирок та дати гарну цифру. А що там на землі робиться на справді, то плювати.
А ще вони впевнені, що їм це минеться. Бо вони завжди так робили і все було добре. Не минеться. Бо вже ніяких нервів не вистачає на них.