#футуризм Гадаю, усі чули про футуризм – авангардний напрям у | ЛІТЕРАТУРНА КУНСТКАМЕРА

#футуризм
Гадаю, усі чули про футуризм – авангардний напрям у мистецтві початку ХХ столітті, який вплинув на поезію, живопис, музику, та породив низку наступних мистецьких напрямів. У футуризму є конкретний творець, доля якого склалась теж футуристично. Батьком футуризму є італійський поет Філіппо Марінетті, який у 1909 році у французькій газеті «Le Figaro» (виходить, до речі, з 1826 року і до сьогодні, названа на честь відомого героя п’єси Бомарше) опублікував «Manifesto del Futurismo» з 11 пунктів, серед яких є такі:
- Ми хочемо уславити війну – єдину гігієну світу – мілітаризм, патріотизм, руйнівні дії анархізму, прекрасні ідеї, за які не жаль померти, і зневагу до жінки.
- Ми поруйнуємо музеї, бібліотеки, академії будь-якого виду і штибу, й дамо бій моралізмові, фемінізмові та всякій опортуністичній чи утилітарній ницості.
Крім антифемінізму і мілітаризму футуризм декларував відмову від реалізму та психологізму, натомість пропагував агресивність, культ сили, антигуманізм, урбанізм, захоплення технікою і машинами: «Мотор – найкращий із поетів», «Якщо цікавить душа – пізнай машину». Мотоцикл оголошується красивішим за скульптури Мікеланджело.
Оскільки насувається прогрес, динаміка, то поети почали «прискорювати» свої поетичні тексти: відмовилися від розділових знаків, великих літер, уникали прикметників, активно використовуючи дієслова. Футуристи запровадили власну орфографію і граматику. Зразком оголошується «телеграфний» стиль. Поетизація потворного і антиестетизм реалізувалися не лише у текстах, а і в тому, що збірку можна було видати на шпалерах, наприклад. У поезію приходить мова міста, міський фольклор. У художнє мистецтво – плакат. Музикою починає вважатися шум міста.
На Росії першими футуристами стали українці - брати Бурлюки (уродженці Лебединщини). Вони заснували групу «Гілея», названу на честь згаданого Геродотом скіфського священного гаю в пониззі Дніпра. До них приєдналися Маяковський, Хлєбніков, Кручоних, Каменський, Ліфшиц. Їхній маніфест називався «Пощечина общественному вкусу» (1912), де вони закликали «Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч. с парохода современности». Пізніше з футуризму виріс імажинізм Єсеніна, его-футуризм Северяніна, будетлянство Хлєбнікова (від слова «будет»), творчість оберіутів, нічевоків та інших.
Український футуризм очолив Михайль Семенко, який видав у 1914 році збірки «Дерзання» і «Кверофутуризм». Крім Семенка українськими футуристами були Гео Шкурупій, Олекса Влизько, ранній Микола Бажан. Виходили журнали футуристів «Нова генерація», «Семафор у майбутнє», «Катафалк искусства», «Гольфштром». Діяли гуртки українських футуристів: «Ком-Космос» (Харків), «Юголіф» (Одеса), «СІМ» (Село і місто, Москва). Були й відгалуження: кверофутуризм і панфутуризм.
А що ж Марінетті? Марінетті, як справжній мілітарист-футурист, вітав участь Італії у Першій світовій і пішов добровольцем на фронт у складі корпусу велосипедистів, де був тяжко поранений. Потім підтримав Муссоліні і написав наступний маніфест «Futurismo є fascismo» (1924). Підтримуючи фашистську диктатуру, отримав звання академіка й очолив Спілку італійських письменників. Прагнув зробити футуризм державним мистецтвом, але Муссоліні ця ідея не сподобалася. У 1942 році, попри 65-річний вік, знов записався добровольцем і воював на східному фронті у складі італійського експедиційного корпусу. Був поранений під Сталінградом у 1942 році. Помер у 1944 році, працюючи над віршами про переможний італійський флот Муссоліні.
Таким чином Марінетті дотримався і в своєму житті декларованих футуристичних принципів, хіба що за винятком антифемінізму і декларованої зневаги до жінки, бо одружився у 1924 році з художницею Бенедеттою Каппою. Але вона теж була футуристкою, тому будемо вважати, що принципи виявилися непорушними.
До речі, самого Марінетті ми можемо побачити в епізоді документального фільму «Montparnasse» (1929), який зняв французький кіноавангардист Євген Деслав (Слабченко), українець, уродженець Черкащини, засновник скаутського руху на Наддніпрянщині, старшина армії УНР, дипломат, з 1921 року в еміграції.