#фейки #русалки_чи_сирени Є такі фейки, що вже, певно, й не ро | ЛІТЕРАТУРНА КУНСТКАМЕРА

#фейки #русалки_чи_сирени Є такі фейки, що вже, певно, й не розвінчаєш. Зокрема, наші сучасні уявлення про русалок. Погляньте на картинки. Ні, це не русалки. Ні на першій, ні на другій, ні на третій картинці. І не вірте російським написам. Бо якраз через росіян і виникла ця плутанина.
Якщо ви придивитеся, то унизу підпис: The Little Mermaid. Це точний переклад назви казки Андерсена, яка у нас зветься «Русалонькою» і звідки поширився цей образ. Насправді назва цієї казки: «Den lille havfrue». Маленька морська панна. Ніяка не русалка. Цей персонаж не зветься русалкою і в інших народів: Mała syrenka у поляків, La sirenita в іспанців, Mica sirena – в угорців. Як бачимо, усі натякають, що це насправді не русалка, а сирена. Яка ж між ними відмінність? Сирени – це морські діви з хвостом. Іноді з крилами. А іноді ще й курячими лапами. Про сирен ми дізнаємося з грецьких міфів та з поеми Гомера, в якій сирени зачаровували мореплавців своїм співом, внаслідок чого вони розбивалися об скелі.
Ось про таку сиренку, доньку Морського Владики, й написав данський казкар Андерсен свій твір. І все б нічого, але тут з’являються росіяни й перекладають цю казку. Щоправда, один із перекладачів був данцем, а друга росіянкою. Пітер Гансен приїхав у 1871 році з Данії до Росії, працював телеграфістом в Сибіру, а потім перебрався до Петербургу, де одружився із Анною Васільєвою. Удвох вони почали перекладати скандинавську літературу, і в 1890-х роках переклали казки Андерсена. Очевидно, саме Васільєва підказала перекласти Маленьку Морську Панну як Русалочку. Та й сам зміст казок Андерсена у багатьох випадках вони змінювали, спрощували, прибирали релігійні та інші мотиви. Ні данець Гансен, ні ерзянка Васільєва якось особливо не переймалися тим, що русалка – це зовсім інший персонаж, вона не живе в морі, і головне – в неї немає хвоста! Так, так, якщо ви бачите зображення рибохвостої дівчини, це не русалки.
А хто ж такі русалки? Це персонажі українського фольклору й української демонології. Як їх описують етнографи? Згідно з народними віруваннями, русалки – це дівчата-потопельниці. Ну і ясно, що хвіст у них після утоплення не відростає. З хвостами у нас тільки відьми, та й то з маленькими-маленькими. А русалки зовні від звичайних дівчат нічим не відрізняються. Характер тільки більш лиховісний, але й дівчата бувають з різним норовом – кому вже яка попадеться. Відомий етнограф ХІХ століття Василь Милорадович писав, що в українському фольклорі та віруваннях немає й сліду хвостатих напівжінок-напівриб. Це в античних та романських міфах та легендах є сирени, мелюзини, ундіни. Якщо цікаво, колись напишу і про них. То ці створіння мають химерну зовнішність, поєднання людських і тваринних рис. Наші русалки мають руки, ноги і все, що мають звичайні жінки.
У найвідомішій русальній пісні є рядок: «Ой біжить-біжить мала дівчина, а за нею русалонька». На чому біжить русалка – на хвості? Або у Шевченка: «Привітайте русалоньку...» —Та й заголосила, Та й побігла». На чому побігла – на хвості?
Товариш Шевченка, історик, поет та етнограф Микола Маркевич так описує русалок: «Русалки выходят из реки, нагие и прекрасные, с распущенными волосами, плещутся в полночь при луне на поверхности волн, бегают по полям, качаются на ветвях дерев». А ось Гоголь описує русалок: «Левко посмотрел на берег: в тонком серебряном тумане мелькали легкие, как будто тени, девушки в белых, как луг, убранный ландышами, рубашках; золотые ожерелья, монисты, дукаты блистали на их шеях; но они были бледны; тело их было как будто сваяно из прозрачных облак и будто светилось насквозь при серебряном месяце».
Справдешніх українських русалок змалював Іван Крамськой на картині під назвою «Русалки». Малював він їх у 1871 році на Сумщині, тому на картині – сумські русалки І це єдина правильна картинка з усіх, де зображені русалки.