Сьогодні день вишиванки! Зі святом усіх, хто святкує це день | Іронічний історик
Сьогодні день вишиванки!
Зі святом усіх, хто святкує це день.
А зараз буде історія, як на Галичині була створена традиція носіння "народного" одягу. Прямо-таки дистильований опис "винайдення традиції" від очевидця. Галичина, 1860-ті рр.
"Багато клопоту робило всім громадам убиранє „по народньому“. Поляки убирали ся по свому, по шляхоцьки, в контуші,срібні пояси з Костюшком або з польським орлом. Очевидно і руська молодіж хотіла убирати ся по свому, але як? От над чим ломали собі громадяни доволі довго голову.
Замісь Костюшка або срібного орла польського можна було причепити собі золотого руського льва, але що далі? Конець-кіпцем увійшло в звичай убирати ся „по козацьки“, „по українськи“. З Украіни прийшов до Галичини весь рух літературний, отже з України мусїли прийти і моделі національної одежі. Мережана сорочка, широкі сині шаравари, „українськіц свита звичайно з кутасом і козацька шапка з аксамітним дном і золотим кутасом, шовковий пояс синьо- або червоно-золотий і такий же „жупан“, - такий виробив ся з часом народний спосіб убираня.
Але тут новий клопіт. В великій части Галичани сорочок вишиваних не носять; як тут приложити украінську сорочку до народнього строю в Перемишлі або в Тернополі? Сукна синього тяжко було дістати. „У нас сукна нема такого, - жалують ся з Перемишля, - бо хлопи ходять у полотнянках, тай ще до того лиш у білих сорочках.“ З тих клопотів студенти вийшли в решті в той спосіб, що убирали ся як попало, аби лиш виглядало по народньому, бо до народнього, особливо українського привязували велику вагу, хотівши виманіфестувати ся і на зверх як поклонники народнього стремліня.
„Хлопці у Перемишлі жиють славити Бога! Сорочки дали собі вже пошить, і я хотя й старий, а таки справді дам ушити собі, коб ще на старість поиосить доки мож буде сьвятую сорочку. Бо-ис вона й з сьвятого краю й сьвятіі люди у ній ходили! Прошу Тебе, шли нині як найскорше модель на шаравари, на свиту, бо що дня допитують ся хлопці як буде виглядать, а я хотяй би з душі хотів одвітить, то годі!...“ пише один приятель-богослов до Будеволї з Перемишля"
Уривок з книжки Остапа Терлецького "Галицько-руське письменство 1848-1865 рр. на тлі тогочасних суспільно-політичних змагань галицько-руської інтелігенції".
За наводку на текст дякую Вадиму Назаренку.
Фото вишиванки з Опілля, перша половина 20 ст.
