2022-07-26 23:08:06
Андрій Хвиля: людина, яка довела до самогубства Миколу Скрипника й хотіла зробити українську мову дуже схожою на російську
Андрій Хвиля (Олінтер) – один з найвідоміших радянських українських партійців 20-30-х років. І майже невідомий широкому загалу зараз. І на для цього є підстави.
Він народився у 1898 році на Буковині, у с. Рингач. У 17 років вступив до Полтавського землемірського училища. Саме з цього часу починається його боротьба: він вступає до “Юнацької Спілки” – нелегальної організації учнівської молоді. Оскільки “ЮС” була під впливом соціал-революціонерів (“есери”), у 1917 році Андрій Олінтер вступає у цю партію. На той час вони були найпопулярнішою партією в Україні, з ними співпрацював Михайло Грушевський.
Андрій був дуже заряджений на роботу й революцію, бере собі українське прізвище Хвиля, пристає до лівого крила партії есерів — боротьбистів. У майбутньому це стане приводом для розстрілу.
Після початку Лютневої революції Хвиля не сидить без діла: бореться проти Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Власне, він навіть провів повстання у Полтаві, на 2 дні встановивши там радянську владу. Але до міста прийшов із загоном отаман Болбочан, і проти армійців Хвиля з соратниками нічого вдіяти не змогли. Його арештували, але за кілька днів йому вдалося вийти з-під арешту.
Партія направляє його до Чернігівщини, потім – на Волинь (суч. територія Житомирщини). Усюди він показує себе як здібний організатор. У 1918 році він вступає до Комуністичної партії більшовиків. І вже комуністична партія у 1919 році направляє його до Вінниці, працювати у підпіллі, боротися з петлюрівцями та денікінцями.
Після того, як радянська влада вигнала білих з території України, Хвиля працює в Одесі, на Сумщині. З 1925 року починає будувати кар’єру як партієць вищого рангу у Харкові.
Протягом наступних 12 років він змінить 7 посад. Більшість з них стосуються пропаганди, преси, освіти. У цей час Андрій Хвиля стає фундатором “держави-казарми” і ідеологом комуністичної партії. Іронічно, що його вбило його ж творіння.
Починаються партійні та літературні ігри: з одного боку “ВАПЛІТЕ” з Миколою Хвильовим, Майком Йогансеном, Павлом Тичиною, Миколою Кулішем й іншими зірками, з іншого – Андрій Хвиля з Всеукраїнською спілкою пролетарських письменників (ВСПП), де більшість були ноунеймами. Які клепали пролетарську літературу, яка зараз (та й тоді) не була популярною.
Майк Йогансен знущально писав про вусппівців: «…мені дуже шкода, що організаційні й інші справи не дають їм змоги написати щось путяще, написати щось таке, що по щирості подобалося б їм самим».
Енергійного красеня Хвилю у літературній тусовці не любили: чули, що він здав товаришів з Юнацької Спілки поліції, підсиджував колег по партії боротьбистів.
Іван Майстренко, письменник, так про нього писав: «Хвиля був представником того типу радянської людини, що її можна назвати більшовицьким кар’єристом. … Всюди він намагався здобути собі славу й зробити кар’єру на нещасті інших людей. Його не любили й боялись з ним зближуватись усі партійні кадри Комуністичної партії».
У підсумку, Андрій Хвиля активно топить Миколу Скрипника і прийнятий "Харківський правопис". І постійно виступає й пише про це статті. Схожа ситуація і з Хвильовим: постійні нападки, згадки. Тим більше, що Андрій Хвиля активно й багато виступав на підтримку Сталіна. А в останнього із Хвильовим стосунки не склалися. У підсумку, Микола Хвильовий застрелився 13 травня. Микола Скрипник вчинив самогубство через 2 місяці — у липні.
Але це, насправді, нічого не дало Хвилі-Олінтеру: через 5 років його розстріляють, оскільки безпідставно запідозрять у створенні антирадянської націонал-фашистської диверсійно-терористичноі організації в Україні, яка своєю метою ставила повалення Радянської влади. Звісно, це було неправдою. Але маятник сталінських репресій було запущено.
49 views20:08
І
