13 травня 2002 року, не приходячи до тями від перенесеного | Історія України
13 травня 2002 року, не приходячи до тями від перенесеного шість днів перед тим інсульту, помер Валерій Васильович Лобановський, легендарний український футболіст і великий тренер, багаторічний наставник «Динамо» (Київ), збірних СРСР і України.
Валерій Лобановський народився 6 січня 1939 року в Києві в робітничій сім'ї. Після закінчення футбольної школи молоді вступив до Київського політехнічного інституту, де з багаточисельними перервами навчався до 1964 року і покинув його, так і не закінчивши. У 1957 році він був запрошений у київське «Динамо» і 29 травня 1959 року дебютував у основному складі в матчі чемпіонату СРСР. У сезоні Лобановський 1960 року став кращим бомбардиром клубу, а в наступному — чемпіоном СРСР. Він грав на лівому фланзі нападу і прославився вмінням надзвичайно точно подавати підкручені м'ячі з кутових та штрафних ударів («сухий лист»), коли м'яч по складній траєкторії залітав у дальній від воротаря кут. Ігрову кар'єру Лобановський завершував в одеському «Чорноморці» (1965-66 рр.) та донецькому «Шахтарі» (1967-68 рр.) й зіграв загалом 253 матч у чемпіонаті СРСР і забив 71 гол.
У 1968 році 29-річний Лобановський став тренером дніпропетровського «Дніпра», з яким через три роки вийшов у вищу лігу і в перший же сезон зайняв шосте місце в чемпіонаті СРСР. У жовтні 1973 року він став тренером київського «Динамо», яке переживало тривалий спад, і під його керівництвом команда зуміла завершити чемпіонат на другому місці. У січні 1974 року до Лобановського приєднався його колишній партнер по «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Під керівництвом цього тандему у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.
У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА, перемігши у фіналі угорський «Ференцварош» з рахунком 3:0 і німецьку «Баварію» з рахунком 3:0 (по сумі двох матчів), відповідно.
З метою підготовки до чемпіонату Європи і Олімпійських ігор в 1976 році Лобановський був призначений головним тренером збірної СРСР, залишаючись тренером клубу. І хоча чемпіонат СРСР був перекроєний на догоду київського «Динамо» і Лобановського, вагомим результатом стала лише «бронза» на Олімпіаді в Монреалі, після чого Лобановського звільнили з поста тренера збірної. Цього ж року через конфлікт з гравцями з «Динамо» пішов Базилевич. Все це негативно позначилось на результатах і лише в 1980 році «Динамо» зуміло знову виграти чемпіонат СРСР й повторило успіх у 1981 році.
Лобановський знову став тренером збірної СРСР, але вже звільнившись з клубу. Друга спроба була ще невдалішою, а кияни закінчили чемпіонат на 10-у місці. Повернувшись в «Динамо» у 1984 році, Лобановський зумів налагодити гру і зробити «дубль», вигравши і чемпіонат і Кубок СРСР 1985 року. Наступний рік знову став для нього тріумфальним — «Динамо» вдруге виграло Кубок кубків УЄФА, перемігши у фіналі мадридський «Атлетико» з рахунком 3:0, і Лобановський втретє став тренером збірної.
На чемпіонаті світу в Мексиці збірна СРСР, до складу якої входило 8 киян, показала пристойну гру, але вилетіла з турніру, програвши в 1/8 фіналу збірній Бельгії. За підсумками 1986 року «Динамо» було визнано другою командою, а Лобановський — другим тренером світу; крім того, динамівець Ігор Бєланов став кращим футболістом Європи. Через два роки збірна СРСР під керівництвом Лобановського стала срібним призером Чемпіонату Європи, перемігши Голландію, Англію, Італію і програвши у фіналі вже раз переможеним голландцям.
Після здобуття Кубка Радянського Союзу і перемоги у першості 1990 року Валерій Лобановський став найтитулованішим тренером часів СРСР: 8 чемпіонств та 6 Кубків СРСР. Однак після провального чемпіонату світу 1990 року, Лобановський залишив клуб та збірну і наступні шість років працював зі збірними ОАЕ та Кувейту.
