Історія України 🇺🇦 Віримо в ЗСУ ❤️

Логотип телеграм -каналу istoriya_ukrainy — Історія України 🇺🇦 Віримо в ЗСУ ❤️
Теми з каналу:
Gid
Braveua
История
Драма
Новинка
Трилер
All tags
Адреса каналу: @istoriya_ukrainy
Категорії: Відео , Освіта
Мова: Українська
Передплатники: 70.52K
Опис з каналу

Найбільший канал про справжню несовкову історію України. Кожного дня разом вдосконалюємо знання з історії нашої Батьківщини!
Україна переможе у цій війні!
Вірте в ЗСУ, вірте в Україну!
Слава Україні!
@garrincha_7

Ratings & Reviews

2.00

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

0

2 stars

3

1 stars

0


Останні повідомлення

2022-11-27 19:56:45 27 листопада 1879 року народився Гриць Чупринка. Поет, поборник українських інтересів. Його прізвище командир УПА Роман Шухевич узяв собі за псевдонім (Тарас Чупринка).

«Грицько зразу в наше життя вніс дух непокори, протесту, бунтарства, навіть анархічності й бурлацтва, — згадував гімназійний товариш Микола Ґалаґан, коли вони вчились у Києві. — Став верховодити на квартирі та в гімназії, де був організатором різних акцій проти начальства й протестів проти суворих правил. Учителі просто боялися викликати його до дошки — щоб не потрапити в якусь неприємну історію з «отчаянним сорвіґоловой».

Чупринка на закиди відповідав віршованими каламбурами чи сатиричними віршами. Якось з села приїхав його батько у колоритному жупані. Гімназисти почали підсміюватись. Тоді Гриць Чупринка «з усією своєю нестриманістю й безоглядністю» морально знищив своїх кривдників. І гордо заявив, що вони з батьком нащадки козацького роду і не дадуть себе ображати.

Грицько Чупринка був закоханий у Олену Ніговську – вчительку початкових класів гоголівської школи, яка працювала тут з 1912-го. Він приходив до неї додому, «сідав на маленький ослінчик і говорив: «Ви цариця мого серця, я сяду біля Ваших ніг і прочитаю Вам свої нові вірші», – розказувала згодом вчителька, яка на той час дуже боялася запального молодика. Низку своїх поезій Чупринка присвятив саме їй.

За «підбурювання» селян Чернігівщини до протестів під час революції 1905-1907 років його вперше заарештують.

«Вірний своїй вдачі, – писав про Чупринку Володимир Дорошенко, – що не терпіла утертих шляхів та не зносила громадської дисципліни, жив він правдивим бурлакою. Мешкав в якихось сумесних квартирах, де займав один з кутів. Водив компанію здебільшого з «бувшими людьми» по різних чайних та глухих куточках на Деміївці або на Подолі. Мав там серед злодіїв та проституток знайомих і приятелів, що любили його і називали нашим поетом. Відкидаючи з огидою облудний і фарисейський світ «приличних людей» за його неправду і низькопоклонство, почував себе Чупринка добре лише на дні». Саме в цей період Гриць Чупринка написав найвідоміші поетичні збірки.

1919-го організував селянське антибільшовицьке повстання на Чернігівщині. Його авторитет серед селянства був величезний. За першим закликом вони вступали до загону «отамана Григорія Оврамовича». Чекістам вдалося захопити Чупринку, але від розстрілу його врятувало заступництво Олекси Шумського – тодішнього народного комісара освіти УСРР. Той особисто звернувся до голови Всеукраїнської ЧК Віліса Лациса зважити на особливі заслуги Чупринки як поета.

1921-го Григорій Чупринка займався налагодженням контактів між підпільними групами та партизанськими загонами, що діяли на окупованих більшовиками українських землях і узгоджували діяльність з урядом УНР. Він був учасником військового з‘їзду отаманів Холодного Яру, невдовзі після чого Чупринку знову заарештували. 28 серпня 1921-го колегія Київського губернського ЧК засудила Григорію Чупринку до розстрілу. Документів про дату виконання вироку насьогодні не виявлено.
3.8K views16:56
Відкрити / Коментувати
2022-11-27 10:41:59
27 листопада 1937 року за вироком трійки НКВС розстріляно митрополита УАПЦ, 73-річного Василя Липківського.

Обвинувальний вирок передбачав вищу міру покарання за «антирадянську агітацію у великих масштабах». Місце поховання митрополита невідоме. На Лук’янівському цвинтарі у Києві встановлений пам’ятний Хрест на символічній могилі. 1997-го Собор УАПЦ канонізував Василя Липківського та інших церковних мучеників 1920-1930 років, а день їхньої пам’яті визначено 27 листопада.
12.0K views07:41
Відкрити / Коментувати
2022-11-26 21:20:37
26 листопада 1968 року Сесія Генеральної Асамблеї ООН ухвалила Конвенцію про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства.

Наш споконвіку хворий сусід, за сумісництвом країна-мразь, країна-гній, мертвонароджене дитя інцесту совка і російської імперії, обов'язково відповість за усі свої військові злочини та агресію проти сусідніх країн та народів. Це стосується і масштабних, триваючих сотні років злочинів проти України та українського народу.

Історія України - підпишись на канал та пошир цей допис. Вивчаймо справжню історію нашої Батьківщини!
8.5K views18:20
Відкрити / Коментувати
2022-11-26 19:02:01
Хочеш побачити війну очима військового з третього полку ССО?

Підписуйся на ✙ JAVELIN ✙ — базований канал від діючого спецпризначенця.

Канал ✙ JAVELIN ✙ ненавидить русню усім серцем, постійно публікує унікальний контент з передової, зливає колаборантів і переписки русні.

Підписуйся, якщо також вважаєш, що окупанти мають горіти у пеклі!

Посилання на канал

https://t.me/+5OE9pX_NZA9mYTMy
https://t.me/+5OE9pX_NZA9mYTMy
https://t.me/+5OE9pX_NZA9mYTMy
10.6K views16:02
Відкрити / Коментувати
2022-11-26 13:45:37
Причина смерті — українець.

Це все, що потрібно знати про радянський (московсько-імперський в новому вигляді) комуністичний режим та влаштований ним геноцид українського народу. Ніколи не пробачимо...

Історія України - підпишись на канал та пошир цей допис. Вивчаймо справжню історію нашої Батьківщини!
13.6K views10:45
Відкрити / Коментувати
2022-11-26 09:34:59 ​​ Щорічно в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять загиблих від Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. Їх жертвами стали мільйони українців.

Викачування продовольства в період запровадження продрозкладки та політики «червоного терору», примушення до покори бунтівного волелюбного люду, виснажило запаси українців. Масовий голод у південних регіонах України тривав до літа 1923 року. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук оцінює втрати українців від надсмертності у 1921–1923 роках на рівні понад 935 тисяч осіб. 40% із них – діти до 14 років.

Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. наслідок руйнування системи сільського господарства і сіл, спричинене примусовою колективізацією, що стала Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна.

За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. чоловік. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.

Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.

Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючих виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.

Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.

Причиною голоду 1946–1947 років стала сукупність факторів: посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства з США в межах ленд-лізу, а також показове рішення Радянського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму.

"Колгоспам поставили нереальне завдання – зібрати й відправити з України до Москви понад 360 мільйонів пудів зерна. Щоб виконати цей план, колгоспи збирали запаси з приватних селянських господарств. За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень надсмертність в Україні у цей період перевищила 700 тисяч осіб, понад чверть жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946–1947 років досі живі".

Ніколи не пробачимо радянському кровожерливому режиму смерті мільйонів українців...
22.6K views06:34
Відкрити / Коментувати
2022-11-26 08:28:01 ​​«На жаль, ця нарада не дала позитивних наслідків. Вона показала лише, що відступ в тяжких умовах і всі наші останні невдачі на фронті вплинули деморалізуюче на деякі військові частини» — прем'єр-міністр УНР Ісак Мазепа.

З огляду на небезпеку захоплення Старокостянтинова, наступного дня Симон Петлюра та урядовці залишили місто та виїхали до Любара. Слідом за ними, усупереч наказу залишитися, попрямували загони отаманів Юхима Божка, Омеляна Волоха і Миколи Данченка. Вони учинили заколот, висунувши вимогу Петлюрі зректися влади. Відсутність надійних сил завадила ліквідувати їхній антидержавний виступ, однак невдачі на фронті, деморалізація армії, політичні хитання та тиск на Петлюру підштовхнули останнього подати заяву про складання повноважень. Мазепі вдалося його відмовити.

«А ворог наступав тимчасом далі: упали Староконстянтинів перед добровольцями, а Шепетівку і Печанівку зайняли Поляки. Ворог насувався на наддніпрянську армію з усіх сторін: з полудня Денікин, з заходу — Поляки і зі сходу большевики. Не бої і хороби знищили її, а знищило те, що розходився брат з братом» — ад'ютант Симона Петлюри, очевидець подій Олександр Доценко.

Погіршення становища УНР змушувало військово-політичне керівництво прискорити визначення тактичних завдань. Серед потенційних союзників перебувала Польща та радянська Росія. Розбрат в українському національному таборі, пов'язаний з переходом галичан на бік Білого руху, перетворив їх у сприйнятті більшовиків на ненадійну силу. Відтак, вони не поспішали домовлятися з УНР. Уряд продовжував переговори з Польщею, куди й вирушив Головний отаман Симон Петлюра.

3 грудня 1919 року на урядовій нараді було вирішено продовжувати боротьбу у партизанській формі. 5 грудня командувачем Дієвої армії УНР став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, а його заступником — Юрій Тютюнник. 6 грудня на нараді командного складу армії та уряду в Новій Чорториї було вирішено розпочати рейд у тилу ворога. Перший зимовий похід, що упродовж 6 місяців проходив тилами білогвардійців, а згодом — червоних, завершився у травні 1920 року під Ямполем, де відбулось з'єднання загонів рейду з армією УНР, що разом з польською армією наступала на Київ.
13.3K views05:28
Відкрити / Коментувати
2022-11-26 08:28:01 26 листопада 1919 року в умовах ворожого оточення в Старокостянтинові відбулася інформаційна нарада за участі головного отамана Симона Петлюри, прем'єр-міністра Ісака Мазепи та членів уряду і військових. Вона засвідчила прагнення політичного керівництва Директорії УНР продовжувати боротьбу за незалежність, однак продемонструвала радикалізацію настроїв окремих загонів.

Війна військ УНР з більшовиками, попри оптимістичний початок, приносила дедалі більше втрат. Проблеми матеріального забезпечення та епідемія тифу, що гостро проявилися пізньої осені 1919 року, відсутність перспектив підтримки з боку Антанти та прагнення фізично урятувати армію підштовхували військово-політичне керівництво ЗУНР до сепаратного договору зі «Збройними силами півдня Росії». За умовами Одеського договору 17 листопада 1919 року Українська Галицька армія перейшла на бік Білого руху, чим поставила у вкрай складне становище увесь український національний рух.

Становище Директорії Української Народної Республіки було складним. Вона була затиснута між ворожими Червоною армією з півночі, білою армією — зі сходу та нейтрально-ворожою Польщею з заходу. Внутрішньо цей «трикутник смерті» УНР підривали гострий дефіцит зброї, набоїв, одягу та амуніції, медикаментів, деморалізація бійців.

Нездатна вести повноцінну боротьбу самостійно, армія УНР постала перед важким вибором — триматися до останнього, сподіваючись на диво, або ж ліквідувати фронт і перейти до партизанської боротьби в тилу ворога. Спочатку керівництво схилилося до першого варіанту, відтак армія і уряд зосередилися на лінії Проскурів-Староконстянтинів. Проте сподівання на польське сприяння, що мало проявитися у зайнятті Проскурова і убезпеченні тим самим правого флангу Дієвої армії від білогвардійців, не виправдалися. Поляки не проявили активності, тим часом 22 листопада місто зайняв білогвардійський Сімферопольський офіцерський полк.

Державний апарат та армія УНР поспіхом перебиралися північніше, до Староконстянтинова. 26 листопада 1919 року тут відбулося засідання уряду і Головного Отамана Симона Петлюри за участі начальника штабу Головного отамана Миколи Юнакова, на якій було ухвалено рішення про продовження наступу у східному напрямі, на Бердичів, з метою входження у контакт з більшовиками, що переслідували денікінців.

Того ж дня під вечір у Старокостянтинові відбулася інформаційна нарада за участі Головного отамана Симона Петлюри, прем'єр-міністра УНР Ісака Мазепи, начальника штабу Головного отамана Миколи Юнакова та інших. Інформацією про поточні події поділився Петлюра, який запевняв присутніх у принциповому намірі політичного керівництва продовжувати військову боротьбу й надалі та закликав не падати духом. Мазепа переконував присутніх у самовідданій праці уряду, покладаючи провину за трагедію на галичан. Він оптимістично дивився на справу визнання незалежності УНР країнами Антанти та закликав після відпочинку відновити боротьбу за незалежність. Юнаків, констатуючи невиконання наказів, закликав до дисципліни в збройних силах. На необхідність продовжувати боротьбу вказував командуючий армією полковник Василь Тютюнник.

Напругу в атмосферу внесла промова отамана Омеляна Волоха, який обвинуватив уряд і Головного отамана в нездатності забезпечити армію одягом і взуттям, непрофесіоналізмі апарату управління. На його думку, «єдиним порятунком є признання радянської системи, нав'язання союзу з червоними росіянами і війна вкупі з ними проти цілого світу». Йому рішуче заперечив Симон Петлюра, який закликав уникати таких обвинувачень. Проте Волох не вгамовувався і продовжував обурюватися обіцянками керівництва. Головний отаман залишив нараду достроково і вона завершилася безрезультатно.
12.9K views05:28
Відкрити / Коментувати
2022-11-25 19:55:00
25 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила Декларацію про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, що піддалися насильницькому переселенню.
15.5K views16:55
Відкрити / Коментувати
2022-11-25 08:29:59
25 листопада 1905 року у Лубнах на Полтавщині завдяки братам Шеметам вийшов перший номер україномовної газети «Хлібороб». Це була перша на Наддніпрянській Україні українськомовна газета.

Наклад складав 5 тис. екземплярів, але попит на неї виявився шаленим. У третьому номері редакція повідомляла, що двох перших номерів марно шукати – вони розпродані. Четвертий номер «Хлібороба» вилучили жандарми. П’ятий номер вийшов у грудні 1905-го і виявився останнім, бо після цього газету заборонили.

Володимир Шемет не опустив рук і 1906-го заходився відновлювати часопис під назвою «Хліборобська справа». Полтавський губернатор заборонив видавати у губернії ще одне українське видання, бо з 24 грудня 1905-го коштом місцевої Громади у Полтаві почав виходити тижневик «Рідний край».

Історія України - підпишись на канал та пошир цей допис. Вивчаймо справжню історію нашої Батьківщини!
7.3K views05:29
Відкрити / Коментувати