4 квітня 1915 року народився Микола Лемик — активіст ОУН, яки | Історія України
4 квітня 1915 року народився Микола Лемик — активіст ОУН, який виконав атентат проти Олексія Майлова (секретаря Консульства СРСР у Львові) у 1933 році, щоб привернути увагу світової спільноти до організованого московсько-більшовицькими окупантами Голодомору.
21 жовтня 1933 Микола Лемик зайшов до церкви, помолився і посповідався. Після чого виконуючи наказ проводу ОУН вбив начальника канцелярії консуляту СРСР в окупованому поляками Львові Алєксєя Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти штучно організованого московсько-совєцькими окупантами Голодомору в Україні 1932—1933.
Стріляючи у сталінського посіпаку Майлова, Микола Лемик промовив: «Це тобі від Організації Українських Націоналістів – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…». Потім примусив всіх хто був у косульстві лягти на землю, і як було заплановано здався польській поліції.
Основним мотивом вбивства Лемик вважав публічну форму протесту проти дій московсько-більшовицької влади, яка «...силою загарбала українську державу, нищить українську культуру і терором та голодом нищить українську націю».
Біля будинку польського суду над Лемиком відбулися демонстрації протесту, а в залі знаходились іноземні журналісти. Однак представники польського окупаційного судочинства до зали не запросили свідків Голодомору. Негайний суд польського окупаційного режиму у Львові, що відбувся в жовтні-листопаді 1933 засудив Лемика до смертної кари.
Однак, враховуючи неповноліття підсудного, оголосили про його довічне ув'язнення, і Миколу везуть аж під Варшаву, в політичну в'язницю «Святий Хрест». Там багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і московсько-радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий впродовж певного часу спілкувався із Миколою Лемиком і згодом згадував, що хлопець виявився дуже приємною, життєрадісною людиною. На запитання: «Коли ж, Миколо, йдеш на волю?» — відповідав з усмішкою: «З неділі, щоправда, ще не відомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі!» Півроку Микола Лемик, чи не єдиний у в'язниці, утримувався в кайданках. Але не було б щастя, та нещастя допомогло — навчився їх знімати, і це потім врятувало йому життя. Дійсно, він вийшов на волю саме в неділю, 1939.
Коли на початку Другої світової війни поляки в'язнів переганяли до іншої в'язниці, Лемику по дорозі вдалося зняти кайданки і втекти. Щоправда, при цьому Микола був поранений. Діставшись до українського селища, лікується в українській родині, потім деякий час вчителював у цьому ж селі. Знову зв'язався з керівництвом ОУН у Кракові. А там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Любою Возняк — рідною сестрою Марії Возняк, що вийшла заміж за брата Степана Бандери, Василя, згодом замордованого в німецькому концтаборі. 4 серпня 1940 вони побралися. За бажанням Люби на їхніх обручках було викарбувано: 23 травня 1940 рік. Дата їхнього знайомства та пам'ятний для них день смерті Євгена Коновальця. Цікаво, що шлюб вони брали не за прізвищем Лемик, воно було занадто відоме тоді, а за Синишин.
Після проголошення 30 червня 1941 року у Львові Акту відновлення Української Держави, для реалізації ідеї незалежності на схід вирушили три похідні оунівські групи — Північна, Середня і Південна. Середню очолив Микола Лемик.
Загинув легендарний український месник у жовтні 1941 — заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді на Полтавщині.
