Aкт відновлення української державності від 30 червня 1941 року.
Цей історичний документ ухвалили Українські національні збори у львівському будинку товариства «Просвіта», з ініціативи Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери.
На зборах були присутні понад сотня делегатів із усієї України, а також представник УГКЦ отець Йосип Сліпий, якого відрядив митрополит Андрей Шептицький.
У Львові на площі Ринок із балкона «Просвіти» Ярослав Стецько оприлюднив Акт відновлення Української Держави, який проголошував «створення Української Держави, за яку поклали голови цілі покоління найкращих синів України», а також закликав «увесь Український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава».
Проголошення Акту стало повною несподіванкою для німців, але в дію одразу ж був запущений весь механізм нацистської машини для нейтралізації зухвальства Бандери та ОУН.
За відмову відкликати Акт Степана Бандеру та Ярослава Стецька німецькі окупанти заарештували й ув’язнили в нацистському концтаборі Заксенгаузен, де вони проведуть найближчі три роки, — до осені 1944 року, а самі розпочали масові арешти та розстріли оунівців.
У вересні 1941-го в Україні розпочалися масові арешти й розстріли українських підпільників. Нацисти швидко збагнули, що ОУН є силою, здатною їм протистояти збройно на окупованих українських землях. А навесні 1942 року ОУН вирішує, крім продовження антинімецької пропаганди, розпочати збройну боротьбу. За пів року Волинь та Полісся взялися за зброю в боротьбі з німецькою окупаційною владою, підштовхуючи організацію від політики до збройних дій.
