День Хрещення Русі-України відзначається в Україні щор | Історичні цікавини у мандрах 🇺🇦| 🗺
День Хрещення Русі-України відзначається в Україні щорічно 28 липня — у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. Як державне свято вперше встановлене в Україні в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України.
Про ті часи знайшла для Вас художній історичний уривок з роману, який всім раджу почитати:
«Як був я такий малий, як ви, а може, трохи й більший або й менший, хто ж то знає, які ви є, то не було в Києві церков, а на тім бугрі, де тепер дерев’яна церква Василія святого (бо князь Володимир, прийнявши хрест, взяв собі ймення Василій, як у ромейського імператора), то там колись стояли наші боги. Перун, цілий з дерева, привезеного з діброви подніпровської, а голова йому срібна, а вус золотий, і ще були Хорс, Дажбог, Стрибог, і Симаргл, і Мокош. Поклонялися їм кияни, плясання й співання творили, зело несли до богів, наїдки й питва вельми і справляли учти великі на бугрі коло богів, тоді було велике об’їдання й обпивання, і, може, й наші боги наїдалися та напивалися ще більше за нас, бо то веселі були боги, а вже що мудрі! Ну, а в якесь там літо пішов князь Володимир на ятвігів, і побив їх, і прийшов з дружиною до Києва, і були великі веселощі й поклоніння богам нашим, і люду зійшлося видимо-невидимо, і всі були такі, як оце я тепер і ви. А мені було, може, стільки, як вам, літ, а може, менше, а то й більше, бо й ви, бач, один малий та миршавий, а другий — як молодий тур, хіба тут розбереш. І стали учтувати, і пити і їсти, і богам нашим давали. А там, де тепер стоїть церква Богородиці, був тоді двір великий варяга Федора. Купці до нього приїздили з Царграда й з далеких східних країн, багатий був вельми варяг, нажився в Києві, двір вибудував коло княжого терема, збирав хутра, срібло, золото, викохав сина красного лицем і дужого та білотілого. Молилися вони своєму богові, ніхто їх не чіпав, бо люд у нас добрий. А як побачив варяг Федір наше поклоніння богам, та нашу учту, та наші веселощі, то став з сином коло воріт, та взявся в боки, та почали глузувати та насміхатися. «Кому требу творите, перед ким поклоняєтеся? Поганини дурні та обпиті! Не суть же боги, по дерево. Днесь є, а наутро зогниє. Даєте їм їдво й питво, а вони ж не їдять, говорите до них, а вони не чують, ждете від них мови, а вони ж не мовлять, бо суть роблені руками в древі. А бог єдин є на світі, йому ж бо поклоняються греки і варяги, а хто не поклоняється нашому богові, той дикий поганин і варвар». — «Ану ж бо помовчте, варяженьки! — покричали наші вої. — У вас бог свій, а в нас свої, і не дамо їх нікому!» А ті собі й далі глузувати, та кепкувати, і лаяти наших богів за те, що вони дерев’яні й німі, а всіх нас обжирайлами та обпивайлами дражнити. Тоді не стерпіли наші, а що люду була тьма-тьмуща, і весь пагорб з богами нашими обсіли, й коло княжого терема, і коло дворів, і на торгу, та й коло варягового двору теж, то й кинулися всі, як були, хто за оружжя, а хто й так голіруч і розметали весь двір варягові, а той і далі насміхався, тільки вилізли з сином своїм на високу вежу дерев’яну на дубових стовпах та взяли мечі варязькі двосічні і стали припрошувати, чи хто є охочий, щоб піднявся до них та скуштував їхнього дарунка. І хвалилися, що їхній бог найсильніший і не дасть і волосу з їхньої голови впасти, а наші боги — то просто тьфу! Тоді наскочило ще більше люду і підрубали вмить стовпи під вежею, і завалилося, і впали варяг Федір з своїм сином Іваном униз, а там їх ждали і списи, І мечі, і рогатини. І вбили їх, і сліду не позоставили. Бо не смійся з люду і з його поклоніння.»
⁃ П. Загребельний «Диво»
