​​Якби хтось мене запитав, що я вважаю магією. Я б відповіла, | Катя. Вино. Кіно. Розмови

​​Якби хтось мене запитав, що я вважаю магією. Я б відповіла, що це про фізику та закони природи. 

Для мене це чисті чари, а фізика елементарних частинок - це взагалі якийсь новий фантастичний світ. 

Я читаю багато наукпопу про природничі науки, мабуть, так я компенсую свої гуманітарні знання чимось справжнім. Мені само собою мало що зрозуміло, але я стараюся. 

Ще більше мене зачаровують люди, які шукають істину і заглядають у ті світи, які мало хто може просто уявити. 

Чим далі, тим складніше їм ставати рок-зірками просто тому, що все складніше пояснити, що саме вони бачать у мікро- та макросвітах. 

До чого все це? До того, що в моєму житті з’явилася така зірка! Чому я дуже радію! 

І це Річард Фейнман, а не те що ви подумали ;) 

Я дочитала книжку про нього. Про його життя, ідеї, проєкти. І так, в нього можна закохатися, ну я б точно закохалася. 

Вже замовила «Та ви жартуєте, Містере Фейнман?», бо хочу побачити, як виглядав світ його очима і, можливо, трохи більше зрозуміти все те, що навколо мене. 

А от вам цитата самого Фейнмана, раптом зачепить: 

«Поети кажуть, що наука зменшує красу зірок, коли каже, що це - просто скупчення атомів газів. Я також бачу красу зірок у німотній ночі. Що ж я при цьому відчуваю? Безмежний небесний простір розпалює моя уяву: я дивлюся, як кружляють зорі, я бачу їх світло, якому вже мільйони років. Велична картина, і я її маленька частинка… Але що являє собою ця картина, яким є її призначення, чому вона взагалі існує? Чи я завдам шкоди таємничості світоустрою, якщо дізнаюся про нього трохи більше? Адже істина про світ у багато разів чудовіша за те, як її уявляли всі поети минулого. Чому ж її не славлять поети сьогодення? Якщо поети здатні оспівувати Юпітера як людиноподібне божество, то чому вони не здатні змалювати його як величезну кулю, що складається з метану та аміаку, і вічно обертаючись, зберігає безліч таємниць?»