Тут і зараз кожен перебуває у своєму власному особливому ста | Катя. Вино. Кіно. Розмови
Тут і зараз кожен перебуває у своєму власному особливому стані.
Я не хочу ні з ким говорити, нікому нічого пояснювати, не хочу, щоб хтось мені щось доводив.
Я хочу взяти життя під свій власний контроль.
Я не знаю наскільки поетичне моє сприйняття реальності. Чи достатньо його для того, аби надавати якогось сенсу тому що я бачу і чую навколо?
Зараз все до чого торкаєшся – це джерело історії, життя та смерті.
«Я хочу взяти своє життя під свій власний контроль». Як це смішно зараз звучить.
Особливо, коли лежиш в ліжку в одязі, притискаєш до себе кота, слухаєш як працює артилерія і думаєш: «Будь ласка, тільки не по нас».
Я можу бути де завгодно, але я хочу бути тут. Бути в себе вдома.
Я хочу це пережити так, як зможу. Я пройду ті випробування, які маю пройти не більше і не менше.
Я хочу сама ухвалювати рішення.
Тисячі текстів і фільмів про війну. Тисячі фото і хронік. Тисячі поламаних життів. Були, є і будуть.
Світ ніколи не буде справедливим для тих, кому в будинок прилітає ракета. І не треба про це просити.
Я і не прошу.
Тут має бути займенник «Ми», але я напишу «Я». Я сама з собою.
І найважливіше в цьому те, що я залежу тільки від двох найрідніших для мене людей, а з ними мені домовитися найпростіше.
І я щаслива.
Про війну написано так багато. І все те що написано – правда. Але правдою це буде недовго. Ракета в асфальті на Дорогожичах в Києві – вже легенда, а легенда – це поле для інтерпретацій.
Я не хочу їх чути і бачити. Мені не цікаво.
Реальність стала двох видів – або дуже яскрава, або чорно-біла. Межі немає.
Я є.
Спочатку життя поділилося на «до» та «після» 2013 року.
Тепер ще раз на «до» та «після» 2022.
Я не маю до цього сентиментів. То було життя, яке було. А тепер нове, таке яке є.
От зараз через понад 2 місяці від нового відліку я знаю, що хочу залишити щось до чого можна буде звернутися потім.
Акт творення – сакральний. Для мене саме в ньому суть. І зупинити його може тільки кінець життя, але про це зараз не йдеться.
