Ці історії повинні десь бути, тож... Нехай це буде тут. #Свят | Куточок творчості AlRin
Ці історії повинні десь бути, тож... Нехай це буде тут.
#Святкування_мого_ДН_АлРін
День 1/12.
Це був неймовірно насичений день, який почався не з тої ноги. Ранок, що ж казати, був кошмарним. Як мінімум іронічний вислів "З Днем Народження, Алєн" чого вартий. Безлад. Хаос. Недосяжність антидепресантів. Вибух голови.
Проте у кожного з нас є суперсила - перетворювати фігові дні на дуже вдалі. Треба тільки захотіти. Тож не задався у мене тільки ранок, не будемо про нього.
Почнемо з того, що з трьох безкоштовних лате, які я отримала в той день, дві були дуже смачні і приготовані з любов'ю, чого і треба чекати від кави взагалі. Одну мені приготував Валентин (ооо, обожнюю його, в основному я приходжу на каву тільки до нього, а інколи ще й притягую з собою друзів, але це був особливий день, тому...), а іншу каву приготував Льоша, який НАРЕШТІ взяв слухавку і погодився зі мною зустрітись (так, в день народження які тільки дива не трапляються).
Доречі, подарунком мені була не тільки кава. Лате - мій улюблений напій, мені б і цього вистачило, але...
Ще до зустрічі з Валентином я вперше в своєму житті скуштувала паніні, але нерозплавлену моцареллу рахувати не можна, тож давайте домовимося на тому, що мій перший паніні приготував саме Валентин? Хто проти? (Аааа, пофіг).
А от Льоша вмовив мене взяти участь у літературному вечорі, що теж було вперше. Враження переповнюють, але описати я навряд чи зможу, це треба самому відчути.
З хорошого, ще ми з Іллею побували в музеї "Золоті Ворота" і я подивилась на місто з усіх балконів! Чим би дитя не тішилось... Ну а що? Доречі, бувати в музеї з хлопцем, який знається на архітектурі, це як мати під рукою власного гіда)
А ввечері я поїхала до Мішеніна. Правда коли я приїхала на Палац Спорту, Влад був ще на Лівому березі, тож мені захотілось трошки вбити час. Спочатку я вирішила трошки познущатися над своїми смаковими рецепторами і побути збоченкою. Коротко кажучи, я зайшла в "Львівські круасани" і знайшла там круасан з тунцем (і Алєн, якій вже декілька днів чомусь дико хотілось тунця, вирішила що це боже благословення), встигла за 5 хвилин до закриття! Воно смачне, але дуууууже поживне.
А потім я думала чим би зайнятись далі і вирішила пройтись до студії Мішеніна, точніше до Новусу, який поряд з нею. І... Щось явно пішло не так.
Ніч. Темрява. Якесь стрьомне шосе поряд. І люди, які кажуть "Новус? Тут нема Новуса".
І коли я тільки-тільки почала панікувати, що загубилась і не знаю де я, Мішенін такий "Так, стоп, ти заблукала, але прийшла саме туди, куди тобі потрібно, ти недалеко від мого дому".
Я досі не знаю як я це зробила, але зробила, факт.
Як це часто стається, до квартири Мішеніна я потрапила раніше, ніж сам Мішенін, прийшлось його зачекати, але потім він все ж таки приїхав і все було круто. Ми готували їжу і розмовляли з Катьой по відеозв'язку. Ну, а далі почався новий день, тож без спойлерів.
