Шлях римської системи від республіки до диктатури. Рим подару | Konkretyka

Шлях римської системи від республіки до диктатури.

Рим подарував світові слово "республіка" та систему, на основі якої зведені держави Заходу. Він на рівні з ідеями афінського реформатора Салона просував принцип змінності влади й саме він його згодом і порушив.

Історія римської системи державного управління це історія стрімкого злету і поступового згасання. Розквітлий на ідеях народовладдя, Рим згодом пав під владою диктатури імператорів та невгамовної бюрократії. Врешті-решт гасло міста - S.P.Q.R «Senatus Populusque Romanus» (“Сенат і народ Риму”) - стало лише красивою, але порожньою вивіскою.

Початок. Після того, як люди скинули царів Риму, “вічне місто” жило за правилами “прямої демократії”, коли мешканці міста або громадяни безпосередньо брали участь у законотворчості (свого роду Віче). Себто закони та важливі рішення про війну та мир буквально ухвалювали, збираючись на площі (коміції).

Одначе згодом Рим завойовував усе більше земель і суспільство почало розколюватись - з'явилися патриції та плебеї. Умовно перші мали право приймати закони, а другі були позбавлені відповідного права. Щоправда, і тоді після довгих перипетій система знайшла вихід - була створена посада “Народних трибунів”, які захищала права плебеїв.

Фактично римська система досить довго вправно підлаштовувалася під зміни, що давало їй можливість працювати ефективно. Проте нічого вічного не існує і з розмахом територіальної експансії “пряма демократія” на завойованих землях стала неможливою.

Зокрема, мандрівка з Галії чи тим паче з Британії забирала значну кількість часу, тому римляни чи мешканці тих земель явно не змогли б взяти участь у механізмах прямої демократії. А про “представницьку демократію”, коли люди з певної провінції обирають представника, який говоритиме від їхнього імені в Римі, тоді ще не знали.

Римляни, своєю чергою, не особливо довіряли підкореним племенам, тому почали процес формування імперської бюрократії. Зокрема, з Риму просто призначали намісника та “комісії” для завойованих територій.

Самі ж новостворені чиновники корилися імператору чи його бюрократії. Втім, тут-таки з'явилася проблема - контролювати дії таких ставлеників було вкрай важко. В результаті, все почало залежати від особистих чеснот того чи іншого намісника і горе тим жителям, де намісник виявився кровопивцем.

Тут одразу згадується крилата фраза: “Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно”. Намісники, прагнучи вислужитися перед Римом, починали збирати більше податків, ніж було потрібно, а часто процвітала банальна корупція. Неможливість справжнього контролю все частіше призводила до того, що поневолені народи ставали заручниками жорсткого режиму. Дослідник Чарльз Адамс у своїй книзі “Вплив податків на становлення цивілізації”, описав цей період так (с. 141): “Жорстокість римської влади призводила до повстань”.

Звісно, Рим намагався стимулювати вправних намісників, зокрема, за хороші результати можна було піднятись влаштованою ієрархією бюрократії. Втім, стимули не завжди працювали так, як задумувались.

Зокрема, один римський чиновник Британії вирішив вислужитися - ось що пише Діон Касій (Касій, LXII.1): “Приводом для війни стало те, що були відібрані гроші, які роздав імператор Клавдій британській знаті, але прокутор острова Декіан Кат забажав, щоб британці одномоментно повернули ці гроші.”

Пустоголова ініціативність Декіана та його відверте варварство призведе до того, що кельтська королева та войовниця Боудіка спалить римські міста Британії, а її ім'я стане заголовком найхимернішої сторінки історії Риму з часів розгрому римських легіонів Армінієм.