Крива Лаффера. Доповнення до посту. До чат-боту надійшли реа | Konkretyka

Крива Лаффера. Доповнення до посту.

До чат-боту надійшли реакції на минулий пост і цього разу їх було забагато)) Тому, трохи узагальнивши їх, я намагатимусь відповісти на основні запитання.

1. Хто такі праві та ліві?
Якщо написати "ортодокси" та "гетеродокси" або протиставити "економіку пропозиції" та "економіку попиту", навряд для всіх стане очевидним, про що саме йде мова. В ортодоксальній економічній думці, себто мейнстримній економіці, поділ на ліво/право існує неформально - коли того ж Кругмана та Стігліца називають більш лівими, бо вони виступають за активнішу участь держави в економіці. В узагальненому сенсі саме ступінь участі держави в економіці часто стає тим рубіконом (умисне спрощення!), де починають ділити на правих та лівих. Тому "праву" економічну думку, про яку і питало багато підписників, якщо дуже узагальнити, можна віднести до поглядів "економіки пропозиції", чи австрійської школи: менше податків, менше регуляцій, пропозиція важливіша за попит тощо. Вони зводять ці тези до: "прибери державу і все запрацює".

Якщо ж взяти науковий консенсус, який просуває, до прикладу, МВФ, та його рекомендації для України, то там немає постулатів на кшталт "зменшіть податки і все запрацює". МВФ дає цілий набір показників над якими потрібно працювати: покращення адміністрування податків, інституційної сфери (антикорупція), бюджетна політика тощо.

2. "Парадокс Лукаса" і" Крива Лаффера".
Я дещо перевантажив пост, в результаті у деяких читачів склалося враження, що я їх ледве не ототожнюю, а це не просто не стояло на меті, але й докорінно абсурдно. Ідея розповіді про "парадокс Лукаса" була в тому, щоб показати на його прикладі, що цілком зрозуміла та навіть логічна, якщо можна так висловитися, передумова: "капітал повинен перетікати з багатих країн до бідних, бо в них вища норма прибутку", на практиці зіштовхується з масою складностей. До статті Лукаса та інституціоналістів це не було очевидним. Наприклад, те, що «політики» (економічні інститути) на кшталт захисту права власності, боротьби з корупцією, незалежні суди тощо стають вирішальними для капіталу. Також економісти звернули увагу на технологічну складову, де той самий людський капітал (залежить від освіти) також відіграє значну роль, що до слова перегукується зі статтею економіста Еріка A. Ганушека (одна з найбільш цитованих). Все це говорить про те, що не може бути одного параметру як вирішального стимулу, який гарантуватиме економічне зростання.

Ще стосовно "кривої Лаффера". Крім статті Лундберга, є ще опитування економістів, у якому вони не погодилися, що, знизивши податки, бюджет навіть за 5 років виросте. І найголовніше, коли я наводив цей приклад, я не агітував за підвищення податків до оптимуму (50-60%) - я зазначав, що, посилаючись до "кривої Лаффера", люди не розуміють, що вона ніяк не підтримує тезу "низьких податків".

3. Податки.
Що викликало особливу активність, так це питання: а за що ж я "топлю"? Чи топлю я за оптимум по "кривій Лаффера" - ні. Бо максимізація бюджету заради максимізації є абсурдною ціллю. Я топлю за інституційні реформи та людський капітал в Україні. Це означає, що держава окремо (+реформа) чи разом з бізнесом нарощують інвестиції в освіту. На додачу, індустрії, які концентрують на собі людський капітал, по типу ІТ, повинні мати підтримку, що в принципі і робила держава, коли ухвалювала Дія.Сіті (інше питання, що частина індустрії не задоволена цими змінами). Ставку податку визначає виборець, коли голосує за ті чи інші програми партій.

Економічні дива, зведені активним державним втручанням, це просто факт. Але та ж Корея (цикл статей) і дотепер має багато проблем і вирішити їх простим шляхом неможливо.

Тож, ідея посту зводилася до того, що немає якогось одного параметру, який можна покрутити і все зацвіте. Ба більше, цей "один параметр" є міфом і за нього топлять ті чи інші прихильники умовно правих ідей (та не всі).