Інвестиційний клімат України, або що заважає залучати інвестиц | Konkretyka
Інвестиційний клімат України, або що заважає залучати інвестиції.
Минулого разу я розповідав Вам про “Парадокс Лукаса”, названий на честь видатного економіста Роберта Лукаса. Нагадаю, Лукас та інші економісти, які досліджували проблематику, чому капітал з багатих країн не перетікає до бідних, дійшли висновку, що ключовими причинами є інституційні проблеми та технологічні (людський капітал). Підкреслю, що під “перетоком” не мається на увазі, що інвестицій немає взагалі - лише те, що їх недостатньо і країни, як-то Україна (країни, що розвиваються), хронічно мають вкрай низький притік ПІІ.
У 2020 році ПІІ склали всього 0.5% ВВП. Справедливо зазначити, що це була пора ковід-кризи і падіння спостерігали по всьому світу. Однак, якщо поглянути на картину загалом, вона досить невтішна. Голова Ради НБУ Богдан Данилишин зазначає, що Україна з 2007 року не просто має спад притоку ПІІ - ми навіть не досягли рівня 2013 року.
На додачу, значна частина ПІІ надходить з “легальних офшорів” (Нідерланди та Кіпр), які використовує вітчизняний бізнес/олігархат для “оптимізації” податків. Тобто з урахуванням пройденого з 2014 року шляху ми все ще нецікаві саме іноземному інвестору.
Причини такого слабкого притоку інвестицій Голова Ради НБУ бачить у слабкому та нерозвиненому внутрішньому ринку, війні з РФ та низькому рівні правового захисту інвестицій.
А які причини бачать за кордоном? Для цього відкриємо “2021 Investment Climate Statements: Ukraine” від Держдепу США - далі вже я тезово окреслю названі ними причини. Заздалегідь зазначу, що у звіті відзначений прогрес України з 2014 року, але його ефект все ще невідчутний на потоках ПІІ, бо деякі ключові інституційні проблеми так і не були вирішені, про що й вказано у звіті:
1. Початок звіту дуже оптимістичний, бо відзначає прогрес України за останні роки та її перспективність. Та вже в третьому абзаці ми зустрічаємо таке речення:
Попри потенціал України, прямі іноземні інвестиції залишаються низькими. (...) Окрім пандемії, іноземні інвестори називають ключовою проблемою для ведення бізнесу в Україні корупцію, особливо у судовій системі.
Тобто, якщо згадати емпірічну статтю професорів Гарварду та Г'юстона (якщо, звісно, науковці для Вас є авторитетним джерелом, бо в Україні популізм часто є авторитетом), на яку я посилався у позаминулому пості, то вони зазначили:
Наші результати показують, що політика, спрямована на зміцнення захисту прав власності, зниження рівня корупції, підвищення стабільності уряду, підвищення якості бюрократії та забезпечення правопорядку, має стояти на першому місці у списку для політиків, які прагнуть збільшити надходження капіталу до бідних країн.
Тобто висновки емпіричних робіт економістів та наші інституційні проблеми збігаються.
2. Далі, в розділах про “Правовий режим”, зазначають про корупцію серед державних службовців, які “хворіють” на фаворитизм, себто непрозорі відносини з бізнесом. Також зазначається, що іноземні інвестори стикаються з рейдерством та позасудовим свавіллям з боку органів державної влади (перевірки тощо).
З усім тим, сам звіт Держдепу США містить багато позитивних моментів, зокрема, спроби уряду вирішити проблеми (спроби реформ, інвестиційні няньки тощо).
Але, якщо звертати увагу на проблеми, з якими стикаються інвестори, вони мають інституційний характер, про що й писав Лукас та інші економісти. Зазначу, що інститути це не одна проблема, а цілий комплекс, який зачіпає і суди, і правоохоронні органи, і низку державних структур (антимонопольний комітет тощо) і економічні інститути. Можливо, це розчарує прихильників “податкового раю в Україні”, але податки та пов'язані з ними стимули, якщо і потрапляють до списку проблем, то лише після проблем пов'язаних з інститутами.
