Контрциклічна політика. «Фіскалізація Гетьманцева». Коли поч | Konkretyka

Контрциклічна політика. «Фіскалізація Гетьманцева».

Коли починається економічна криза, яка може бути спровокована як екзогенними факторами (зовнішніми - ковід, глобальні виклики тощо), так і ендогенними (внутрішніми - війна тощо), бізнес неминуче потрапляє у скрутне становище.

Саме в такий момент на поміч приходить держава, яка надає пільгові кредити чи пряму фінансову допомогу фірмам, щоб допомогти їм пережити кризу. Або ж впроваджує спеціальні програми підтримки, коли за робітником зберігається робоче місце, але частину ЗП фактично сплачує держава (з німецької - Kurzarbeitergeld).

Мотивація держави досить проста: якщо не допомагати фірмам, криза може поглибитися. Простими словами, система вивчила уроки Великої депресії, коли політика невтручання держави призвела до катастрофи. Цю політику підтримки можна називати контрциклічною (countercyclical policy), більш детально у блозі МВФ:

Фіскальна політика націлена на згладжування економічного циклу. Це називається контрциклічною політикою. У несприятливі часи податки знижуються, а витрати (прим.: бюджету) збільшуються, щоб надати більше грошей у розпорядження компаній та споживачів; за сприятливих часів витрати скорочуються, а податки підвищуються.
Примітка: Кейнсіанець Елвін Хансен у своїй книзі «Monetary Theory and Fiscal Policy» писав про важливість гнучкості податкової системи. Тобто сама ідея контрциклічної політики бере свій початок з доби Джона Мейнарда Кейнса та його послідовників.

У цьому випадку зниження податків використовується як підтримка громадян, аби в їхньому розпорядженні залишилося більше грошей. Держава ж для своїх видатків більше запозичує на фінансових ринках, компенсуючи втрати від зменшення податкових надходжень.

«Фіскалізація Гетьманцева». Клікбейтна назва , бо пов'язувати процес з однією людиною є абсурдним (Парламент приймає рішення). З усім тим, ключова проблема «фіскалізації» в Україні - відсутність довіри. Коли я публікував оглядову статтю про адміністрування податків, я наводив вельми цікаву цитату наших науковців, які стикалися з ідентичною проблемою у своїй роботі:

Податкова свідомість так і не стала чеснотою українців після ухвалення Податкового кодексу, а невдалі трансформації перерозподільних процесів останніх років лише укріпили негативне ставлення до фіску. Недовіра до податкових інститутів надалі спонукатиме суб’єктів ринку підтримувати неформальну практику господарювання. Тому, щоби підвищити ефективність адміністрування податків хоча б до рівня нових країн ЄС, потрібно не просто лібералізувати оподаткування, гармонізувати із європейськими чи спрощувати фіскальні механізми, підвищувати штрафні санкції за порушення податкового законодавства або нарощувати персонал органів контролю, а й намагатися створенням позитивних фіскальних прецедентів переконати громадськість у можливості перерозподілу ВВП сприяти зрушенням у суспільному розвитку.

Без ефективної антикорупційної та судової системи, без ключового принципу «правила для всіх одні» будь-які реформи, які мають на меті збільшення податків чи нарощення контролю, сприйматимуться суспільством негативно. Тим паче на фоні схематозу довкола комісій САП та ДБР (матеріал Бігус)чи особливого статусу олігархату (матеріал Радіо Свобода). В таких умовах розраховувати на схвальне ставлення до «фіскалізації» було дуже наївно. На додачу, особисто я досі не розумію, навіщо було впроваджувати ПДВ на рекламу (“Податок на Google”). І питання не в тому, що контекстна реклама - це послуга, а отже підпадає під ПДВ, а в тому, що це просто здорожчує просування товарів чи послуг для малих фірм.
Примітка: На мій суб'єктивний погляд, Україні варто було б подумати про скасування ПДВ (надто складний в адмініструванні та оподатковує споживання) та переорієнтуватися на збільшення ПДФО.

Проте це не означає, що не треба платити податки та виправдовувати себе цим. Навпаки - варто проявляти активну громадянську позицію та, як казав класик, «не голосувати по приколу», тоді держава зможе дієво виконувати свої функції.