Чому у США та Канаді вдалося, а Латинській Америці - ні? Аджем | Konkretyka

Чому у США та Канаді вдалося, а Латинській Америці - ні? Аджемоглу, Джонсон, Робінсон.

У 2001 році автори опублікували вельми цікаве дослідження, яке повинно було допомогти у формуванні відповіді на запитання: “Чому одні країни бідні, а інші багаті?”. Також їхня стаття допомогла нам зрозуміти, як спадок колоністів у різних випадках вплинув на ті чи інші колонії, особливо на дві Америки та Африку.
Цікава примітка: Книги авторів, можна знайти українською мовою на сайті Наш Формат (не реклама, а порада).

Економісти звернули увагу, що європейські переселенці засновували різного типу інститути: в одних колоніях вони були інклюзивними, себто існувало верховенство права, самоврядування тощо, а в інших - екстрактивних, себто зведеними на насильстві (рабство, тоталітарна система). Однією з причин, чому в одних колоніях були якісні інститути, а в інших - ні, Аджемоглу та колеги вважають смертність переселенців, тобто там, де зовнішні умови були більш сприятливими (помірний клімат, невойовниче місцеве населення), там і створювалися більш інклюзивні системи, а там, де умови були поганими, домінували екстрактивні з метою максимальної експлуатації територій.
Цікава примітка: Існує критика методології Аджемоглу та колег, зокрема, звертають увагу на якість даних в їхніх моделях, позаяк зібрати повну data смертність поселенців сотні років тому дуже важко, тож критика має сенс.

З роботи Аджемоглу та колег, ми відаємо, чому США та Канада пішли інклюзивним шляхом, а та ж Латинська Америка та Африка - здебільшого екстрактивним. Причина полягала в тому, що переселенці у США зводили інститути, які захищали економічні та політичні права за аналогією Західної Європи. Натомість іспанські переселенці в Латинській Америці часто зводили інститути насильства (максимальний видобуток ресурсів), що вже у ХІХ та ХХ столітті простимулювало появу ренто-орієнтовних місцевих еліт вже у незалежних колоніях. Відтак, ми чудово бачимо принцип, про який писав ще Дуглас Норт - “path dependence”, або залежність від шляху. Тобто на якість інститутів у суспільстві сильно впливають умови, в якому саме суспільство жило та розвивалося.

Аби трохи розвинути цю думку, подивімося, що відбувалось в Бельгійському Конго, яке наводять Аджемоглу та колеги як еталонний приклад створення насильницьких режимів у колоніях:

Ганн і Дуіньян (1979) стверджують, що, наслідуючи приклад голландців в Індонезії, філософія бельгійського короля Леопольда полягала в тому, що «колонії повинні експлуатуватися не в рамках ринкової економіки, а за допомогою державного втручання та примусового вирощування товарних культур для продажу та розподілення державою за регульованими цінами». Жан-Філіп Піманс (1975) підрахував, що податкові ставки для африканців у Конго наближалися до 60 відсотків їхніх доходів у 1920-х і 1930-х роках. Богуміл Євсевицький (1983) пише, що в період, коли Леопольд був безпосереднім керівником, політика була «заснована на насильницькій експлуатації природних та людських ресурсів» з подальшим «руйнуванням економічного та соціального життя».

Після отримання незалежності еліти Конго отримали у спадок не тільки територію колонії, але й насильницькі інститути, які вони перейняли. Зокрема, еліти, як і колоністи почали орієнтуватись на отримання ренти або підтримку стратегії "посадив - викопав - продав". Себто еліти орієнтувалися не на розвиток людського капіталу та виробництв, а на продаж ресурсів, примітивної обробки та контролю влади, щоб вона ухвалювала закони в їхніх інтересах. Простими словами, колоністи пішли, а на їхні місце прийшли місцеві еліти.

Висновки. Аджемоглу та колеги продемонстрували не тільки цікавий причинно-наслідковий зв'язок того, як стимули колоністів вплинули на якість інститутів в колоніях, але й наштовхнули на думку стосовно цінностей, які сповідували самі колоністи. Це своєю чергою говорить нам, в Україні, що цінності мають вирішальне значення для нашого майбутнього. “Що посієш - те й пожнеш”.