Інститути приватного та публічного порядку. Книга Авнера Грей | Konkretyka

Інститути приватного та публічного порядку.

Книга Авнера Грейфа («Інститути: шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі»), в якій економічний історик розглядав учасників середньовічної торгівлі, а саме магрібських купців, які виступають прикладом успішного інституту приватного порядку. Саме цей інститут часто використовують маргінальні течії для противаги інститутам публічного порядку, ледве не спростовуючи необхідність існування держави.

Що за інститути приватного та публічного порядку? Кембріджська професорка Огіліві в своєму дослідженні наводить визначення: «Інститути приватного порядку – це інститути, сформовані шляхом добровільних колективних дій приватних агентів без будь-якої участі органів державної влади. Інститути публічного порядку, навпаки, пов’язані з офіційною публічною владою суспільства – державою, місцевими органами влади, бюрократією, правовими системами, правителями, судами та парламентами (Katz, 1996, 2000). Кілька прикладів, які, очевидно, підтверджують думку про те, що інститути приватного порядку мають успішний досвід функціонування ринків, набули статусу стилізованих фактів».

Поясню, що стилізовані факти, це ті, які можна назвати доведеними, або свого роду «законами» (до слова, трактовки «економічні закони», як правило економісти уникають). Для прикладу, можна згадати «6 факторів Калдора» (макроекономічних тенденцій), які покликані пояснити, як зростають економіки. Відповідно, аргумент, що інститути приватного порядку успішно функціонують з древності вважався доведеним і цілком валідним. Поза наукових дискусій його перебільшували і зводили до того, що впринципі держава як така не потрібна.

Нагадаю, що інститут магрібських купців (єврейські купці ІХ-ХІІ ст.), був сформований для того, аби забезпечити виконання контрактів. Тобто, буквально купці намагались захиститись від «кидка» контрагентів. Ними була сформувана коаліція купців на основі родинної та релігійної приналежності. При цьому, аби запобігти нечесним діям когось з коаліції, вони використовували колективні рішення або свого роду принцип «атака на одного - атака на всіх». Якщо один з контрагентів кинув їхнього купця, всі інші відмовлялись з ним працювати - по суті, працював інститут репутації. Таким чином, той, хто не виконав контракт, відрізався від мережі цих купців, а так як вони ледве не контролювали всю торгівлю в арабському середземномор'ї, то це дорівнювало смерті бізнесу.

Однак, професорка та ряд інших дослідників звернули увагу, що описані мною факти, хзасновані на сумнівній якості даних: «Часто як доказ існування коаліції торговців Магрибу наводять п’ять випадків з листів з Генізи (Greif, 1989, 1993, 2012). Едвардс та Огілві (2012a) повторно проаналізували ці випадки та виявили, що жоден з них не підтверджує існування коаліції, і в жодному з них колектив торговців Магрибу не наклав багатосторонні санкції на будь-яку опортуністичну договірну сторону. Голдберг (2012b,c) провів кількісний та якісний аналіз сотень комерційних документів Генізи та не знайшов “жодного випадку, коли окрема особа зазнала б остракізму навіть після того, як звинувачення в серйозних порушеннях поширилося в ділових колах” (Goldberg, 2012b, p. 151). Хоча існують певні свідчення того, що торговці Магрибу використовували репутаційні санкції, вони передбачали обмежену передачу інформації, насамперед у місця та особам, безпосередньо пов’язаним з конфліктними сторонами. Дослідження бізнесменів у багатьох країнах, включаючи сучасні, показують, що репутаційні санкції, подібні до тих, що спостерігалися серед торговців Магрибу, використовуються як доповнення до юридичних санкцій (…).»

Більше цікавого в дослідженні професорки Огілві, яке тепер можна прочитати українською. Наступна частина перекладу буде опублікована найближчим часом.

Конкретика | Patreon | Блог