Типи інститутів: захист права власності та контракції. Продовж | Konkretyka

Типи інститутів: захист права власності та контракції. Продовження перекладу дослідження Кембріджської професори Шейли Огілві та колеги.

Публікую третю частину перекладу, яку згодом в спрощеному форматі розгляну на каналі. Якщо хтось пропустив першу та другу частину, то вони тут і доступні на сайті. Згодом я опублікую і підсумкову - четверту частину перекладу.

В новій частині професорка розглядає інститути права власності та контракції. Зокрема, вона наводить аргументи чому не можна розглядати ці типи інститутів окремо один від одного, тим самим вступаючи у дискусію з висновками зробленими Асемоглу та Джонсоном (Acemoglu and Johnson, 2005), які:

стверджують, що ці два типи інститутів слід чітко відрізняти один від одного: інститути захисту прав власності захищають звичайних людей від експропріації з боку сильних світу цього, тоді як інститути контрактації роблять можливим укладання приватних контрактів між громадянами. Саме через це виникло твердження, що інститути захисту прав власності мають першочерговий вплив на довгострокове економічне зростання, в той час, як інститути контрактації мають набагато менше значення.

Професорка у своїх контраргументах на прикладах з економічної історії (сільського господарства Європи) доводить, як при гарантованих правах власності, але з поганими (спеціалізованими) інститутами контракції стагнували ті чи інші землі. В результаті цього сільськогосподарська революція в Європі оминула країни, де існували ті чи інші обмеження. Детальніше про проблематику цих типів інститутів пише Огілві та колега:

Історично склалося так, що інститути контрактації та інститути захисту прав власності значною мірою перетинаються. Дійсно, як буде показано в Лекціях 5 та 6, нам потрібно приділяти набагато більше аналітичної уваги точним характеристикам прав власності, які є важливим фактором для зростання. Але ще до того, як взятися за такий аналіз, варто звернути увагу, що історичні дані переконливо свідчать про те, що однією з ключових характеристик є крайній ступінь, до якого права власності можуть вільно передаватися за умовами контракту від однієї особи до іншої. Коли люди займаються торговельною діяльністю, вони одночасно передають права власності іншій особі та укладають контракт. Можливість виконання контракту залежить від того, наскільки надійно визначені права власності, а захищеність прав власності залежить від того, чи дозволено особі укладати контракти, що стосуються її власності. Крім того, правителі та еліти втручаються не лише у права власності (наприклад, експропріюючи майно людей), але й у контракти (наприклад, визнаючи угоди недійсними, безпосередньо у своїх інтересах, або ж в інтересах своїх клієнтів). У середньовічній Європі, наприклад, права власності на переважну частину активів (не лише на землю, але й на фінансові активи та рухоме майно) часто були надійно гарантовані законом (Pollock and Maitland, 1895; Campbell, 2005; Clark, 2007; McCloskey, 2010). Втім, контракти, що регулювали передачу цих прав власності, іноді мали вкрай ненадійні гарантії, особливо якщо однією зі сторін були впливові особи, такі як правителі, еліта або особи, яким правителі чи еліта надали/продали привілеї (юридичні права модерувати ринки згідно з власними інтересами) (Ogilvie, 2011, 2013b). Таким чином, історичні свідчення ставлять під сумнів ідею про те, що можна провести конкретне аналітичне розмежування між інституціями, що забезпечують виконання контрактів, і тими, що захищають права власності.

Подяка та оголошення. В кінці хочу подякувати підписникам на BuyMeAcoffe та Patreon за можливість замовляти переклади таких потужних досліджень, які допомагають нам розширити свої знання після прочитання економіко-популярної літератури. Особлива подяка Брюсу Уейну.

Якщо Ви маєте досвід перекладу академічних публікацій, то напишіть мені в чат (в описі каналу), робота буде оплачена.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Блог