Закон про статус олігарха: реальна боротьба чи імітація? ЗМІ | Konkretyka

Закон про статус олігарха: реальна боротьба чи імітація?

ЗМІ відіграють провідну роль у формуванні нашого політичного поля і тому їх по праву називають «четвертою владою». А там, де є влада, повинен бути й відповідний статус.
Не дивно, що ще в 90-х роках під час злочинної приватизації (ваучерна приватизація та псевдоаукціони є злочином) нові «капіталісти» почали активно інтегруватись в медіа.
Наслідком такої інтеграції стала монополізація інформаційного простору держави. В результаті всі ЗМІ першого та навіть другого ряду відійшли до олігархів або були ними засновані. ЗМІ, своєю чергою, системно просувають політичні сили, в яких їхні власники мають приватні інтереси.

Що може змінитись? На сайті zn.ua опублікували принципи законопроєкту про «статус олігарха», який президент обіцяв запровадити найближчим часом.

Згідно з цим законопроєктом олігарх - це:

1) бере участь у політичному житті;
2) має значний вплив на засоби масової інформації;
3) здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності (активи на майже 100 млн дол.).

Далі: Правові наслідки потрапляння до Реєстру процитуємо дослівно:
«1. Особам, які включені до Реєстру, забороняється:
1) здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні»;
2) бути бенефіціаром (у тому числі мати у власності) або контролером засобу масової інформації, який поширює інформацію політичного характеру;
3) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації.

Джерело: https://zn.ua/ukr/internal/zakonoprojekt-pro-oliharkhiv-osnovni-polozhennja-vs-holovni-ochikuvannja.html

Однак ЗМІ вже закидають історію про власника Української правди та “Новое время”, мовляв, він такий кришталево чистий, а може «несправедливо» потрапити у список олігархів. Це доволі примітивна маніпуляція, бо, якщо ЗМІ вже є «четвертою владою», вони мають бути незалежними не тільки від олігархату, але й від бізнесу, який може використовувати їх у своїх господарських чи політичних інтересах. Не можна обіймати державну посаду і керувати бізнесом, так само не можна мати власний ЗМІ та займатись бізнесом.

Чому все це може зазнати провалу? Все досить просто — хто слідкуватиме за тим, щоб нові власники ЗМІ не співпрацювали з олігархатом чи бізнесом? Звісно ж стара бюрократія, яка породила цей олігархат та схематозників.
Змінити власника не є проблемою — проблема полягає в державних інститутах, починаючи від прокуратури й завершуючи судом. Як в державі, де досі немає справедливого суду, можна сподіватись, що закон про статус олігарха не стане банальною ілюзією втрати впливу з боку олігархату?

Висновок. Скоріш за все, ми бачимо нову піар-тему. Попри те, що на неї інтенсивно відреагували олігархи, це не означає, що вони дійсно втратять свою владу. Без впровадження глибоких реформ державних інституцій, без усвідомлення інституційних принципів з робіт Дугласа Норта чи Джеймса Робінсона та Дарона Аджемоглу все це — порожні балачки. Державі треба думати як повністю очистити державний апарат та реформувати вищу освіту, яка може дати якісні кадри в комбінації з гідними умовами праці у виконавчій та судовій владі.
Обігнати еволюцію державного апарату через банальне створення правових норм неможливо.