Росію, яку ми втратили? Нестримна неоімперська пропаганда. З | Konkretyka

Росію, яку ми втратили? Нестримна неоімперська пропаганда.

Знаю, дорогі читачі, Ви не фанати лонгрідів і статтю про економіку Російської імперії прочитали не всі (доречі, там були показані дві сторони і світла і темна). Тому в цьому пості я наведу один цікавий момент, який показує всю суть неоімперської пропаганди та темну сторону історії імперії.

Для тих, хто хоче повну версію: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

Як створити міф про велич? Елементарно: використовувати цитати «авторитетних» людей минулого, щоб, спираючись на них, сховати під килим відверто темні плями історії.
Таким джерелом, яке просувають на кожному кроці російські неоімперці, є Едмон Тері (редактор свого часу відомого журналу) та його книга «La transformation economique de la Russie», або «Економічне перетворення Росії». В ній начебто незалежний французький журналіст писав:

«Рассматривая результаты, полученные с начала XX века, они придут к заключению, что если у больших европейских наций дела пойдут таким же образом между 1912 и 1950 годами, как они шли между 1900 и 1912, то к середине настоящего столетия Россия будет доминировать в Европе, как в политическом, так и в экономическом и финансовом отношении.»
Джерело: Эдмон Тери. Экономическое преобразование России.

Звучить потужно, правда? Саме тому пропагандисти, користуючись певною культурною привязаністю російськомовних громадян України, просувають ідею, мовляв, була колись могутня держава. Позаяк наша влада примітивна та обслуговує олігархат, тому люди дійсно починають вірити пропаганді про велике минуле. Люди завжди романтизують минуле і на цьому дуже зручно грати.
Однак що ж не так з Тері? Та все просто - він працював на царський уряд.
Все це давно відомий факт, викритий ще в часи опали Артура Рафаловича (20-30-ті роки), листи якого потрапили до преси, зокрема L’Humanité №7381 від 13 Mars 1924 року (копії є в моїй статті та гуглі). З них ми маємо такий фрагмент (весь лист наведений у статті):

Следует обратиться к Тэри (из «Европейского экономиста») как к специалисту, который сейчас действует не напрямую, а через посредников.
Наконец, сегодня утром я встретился с этим знаменитым бахвалом. Тэри сказал мне, что нет нужды менять что-либо в газетах, тиражи которых приносят нам деньги, но не будет лишним в условиях нынешнего смутного времени объединить такие издательства как «Маленькая газета», «Утро», «Фигаро», «Маленький марселец», «Лионский прогресс» и другие.
(Прим.: Перекладено на моє замовлення)

Суть у чому: царський уряд через Рафаловича купляв журналістів у Франції для просування своїх інтересів та залучення грошей в боргові папери імперії. Тері був одним з таких «журналістів», про яких ще у 1907 році писав професор Мігулін, на якого у статті також є посилання.
Книга Тері була покликана створити серед інтелектуальних кіл Франції стійке переконання, що десь на сході є могутній союзник у противагу Німеччині. Німці, своєю чергою, використовували ту саму карту, розповідаючи про небезпеку зі Сходу.
Подібні відгуки про страх та небезпеку поширювали виключно у пропагандистських цілях. Тому наводити їх як аргументи про "втрату" якоїсь "великої" держави абсурдно.

Стимулювання неоімперцями “історичної гордості” саме по собі марна справа. Всі люди живуть сьогоденням і в минуле знадією вони заглядають лише коли теперішнє нічого не пропонує.
Україні також не варто поглядати назад, бо сьогодні - найкращий час для зведення чогось по-справжньому великого. Вже інше питання, чи зможемо ми цим скористатись.

А як щодо того, що ми втратили? Україна апріорі нічого не втратила, бо у неї й не має бути нічого спільного з будь-якою імперією, яка і в минулому, і сьогодні керується та підтримує не демократичні цінності (як-от, режим Лукашенка).