«Податок на Google». ЗМІ вже котрий місяць умисно подають зм | Konkretyka

«Податок на Google».

ЗМІ вже котрий місяць умисно подають зміни до законодавства як “податок на Google”, створюючи ілюзію, що його будуть стягувати з компаній. Фактично ж його будуть сплачувати користувачі послуг електронних сервісів.
Всі ми з 2022 року отримаємо +20% до підписок на: Netflix, сервіси Google, Patreon, Steam та на таргетовану рекламу у Facebook, Google та інших.
Новина від Facebook: https://www.facebook.com/business/help/181379050784377
Примітка: ФОП та фіз.особи матимуть додаткові витрати, бо вони сплачують податок з обороту, а не доходу (сума отримана після вирахування витрат компанії).

Мотивація держави полягала в необхідності формалізації ПДВ для електронних сервісів. Однак якщо ПДВ за саму підписку від того ж Netflix відповідає духу нашої податкової системи, то ПДВ за рекламу – абсурдний.
Примітка: За законом реклама є послугою і підпадає під ПДВ, мій поїнт в тому, що саме по собі ПДВ токсичне + збільшує поріг входу для малих фірм тому реклама потребує пониженої ставки.

Цікавий момент, або як законотворці самі викривляють власну логіку. За законом ПДВ з таргету - ОК, а от ПДВ з реклами, яку робить блогер, забули? Різниці у формі надання послуги немає - що Facebook, що блогер надають одну й ту саму послугу, вона може відрізнятись лише механізмом, але це не так важливо.

Ні, я не агітую за ПДВ для блогерів – просто говорю, що оподатковувати рекламу абсурдно, бо це душить/обмежує малі фірми. Апологети цієї ініціативи в пояснювальній записці до законопроєкту про “Податок на Google” використали найпримітивніше – аналогії: мовляв, такий податок є навіть у РФ. Такий податок може бути хоч у марсіан – це не означає, що він відповідає своєму призначенню.

Невеликий відступ від теми. Загалом, коли мова заходить про аналогії, себто досвід, варто пам'ятати дослідження інституційної школи, а саме нобелівського лауреата з економіки Дугласа Норта, який зауважував про “path dependence”, або залежність від шляху. Простими словами, кожне суспільство має власний досвід, свої неформальні правила, і пхати в них все без розбору не працює:

Інститути, які нав'язуються екзогенно (прим.: зовнішньо), не мають соціальної пам'яті, (…) ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню і недооцінюють роль внутрішніх змін в забезпеченні процвітання.
Джерело:, Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson. Institutional Stickiness and the New Development Economics

ПДВ – це токсичний податок через складність свого адміністрування та слабкий державний апарат (податок з продажу простіший). Умовно, це той приклад, коли в систему запровадили чуже, що не здатні самі менеджети.
Щодо самих нових податків, то дозволю собі нагадати слова класика:

«Будь-який податок, що навіть стягується з народних мас, зрештою перекладається на підприємця, зниження його прибутку та можливості розвитку виробництва».
Д. Рикардо. Начала политической экономии и налогового обложения. С 130
Примітка: Якщо з останнім «можливості розвитку виробництва» можна дискутувати, спираючись на тези економіста Тома Пікетті, то все інше цілком відповідає реаліям.

Реклама продає товар, тим самим збільшуючи його виробництво і, як наслідок, зайнятість, добробут тощо. Компанії, що надають свої платформи, чи блогери, які продають щось своїй аудиторії, повинні платити ПДФО або корпоративний податок з доходу від реклами.
А от такі податкові ініціативи, що провадять нині у нас, не принесуть державі нічого, крім закорінення в громадянах думки, що податки = грабунок. В статті про проблеми адміністрування податків в Україні (посилання далі), я спеціально наводив думку вітчизняних науковців, які зазначали:

Податкова свідомість так і не стала чеснотою українців після ухвалення Податкового кодексу, а невдалі трансформації перерозподільних процесів останніх років лише укріпили негативне ставлення до фіску.

Докладніше про думки наших науковців та адміністрування податку тут:
https://konkretyka.net/ukraine/administruvannya-podatkiv-nevdala-podatkova-reforma.html