Ліберальна Росія майбутнього. Скільки лібералів в РФ? Опитува | Konkretyka

Ліберальна Росія майбутнього. Скільки лібералів в РФ?

Опитування Левада-Центру показало, що значна частина громадян країни-агресора, тобто РФ, скептично ставляться до стану справ у державі:
https://www.levada.ru/2021/12/23/odobrenie-institutov-polozhenie-del-v-strane-rejtingi-politikov-i-partij/

Це опитування цікаве своїми замірами настроїв населення щодо курсу держави. Зокрема, у 2021, як і у 2013 році, кількість населення, невдоволеної курсом, перевищила 40%. Проте у 2014 році таких було вже 22%, бо анексія Криму та агресія на Донбасі широко вітали в російському суспільстві, яке підтримало Путіна (який, як Ви можете пам'ятати, був підозрюваним у корупційних схемах - справа Кооперативу "Озеро" № 144128, де фігурував ще й Собчак, донька якого сьогодні створює образ “опозиції”).

Скільки ж лібералів у РФ? Важко судити, але формально можна спиратись на цифру у 22%, яку, власне, доповнює інше опитування за 2016 рік, де лише 13% громадян підтримують західну модель демократії:
https://www.levada.ru/2016/02/17/predpochtitelnye-modeli-ekonomicheskoj-i-politicheskoj-sistem/

Чому важливі ліберали? Бо саме вони в першу чергу засуджують анексію Криму та визнають відповідальність РФ за вторгнення на Донбас. Класичним представником ліберального крила РФ є колишній головний економіст ЄБРР, Сергій Гурієв:

(…) Была развязана агрессивная война - это по российским законам уголовное преступление, кроме того, я как российский гражданин чувствую ответственность за то, что в результате действий моей страны в соседней стране погибли 15 тысяч человек.

Цитата, на жаль, з випуску Гордона:



Проте чи можлива ліберальна Росія майбутнього? Історія показує, що лише два рази й на дуже короткий час вона наближалась до демократії, але в обох випадках демократію просували екзогенно. Тобто інститути заснувала безпосередньо еліта без підтримки широких мас населення, що зрештою обидва рази і викликало відкат системи:

Вперше це сталося у 1917 році, коли Олександр Керенський разом з однодумцями, серед яких був і відомий український підприємець Михайло Терещенко заснували Російську республіку, але потім прийшли більшовики.
Вдруге - після реформ М. С. Горбачова, що знищили тоталітарний режим в СРСР, але система одразу почала відкат і вже у 1999 році до влади прийшов Путін.

Чи можлива третя спроба? Якщо звернутись до своєрідної методики Дугласа Норта, який звертав увагу на залежність того чи іншого суспільства від історичного шляху (path dependence), то поки ніяких позитивних змін чекати не варто.
Суть в тому, що впродовж свого життя народи формують певні правила та погляди, яким керуються. І в РФ ці сталі величини авторитарні, бо люди у своїй більшості самі підтримують режим Путіна. Звісно, опозиція існує, зокрема ліберальні погляди можна побачити в Банку Росії (ЦБ) чи Вищій школі економіці (ВНЗ), але їх вкрай недостатньо.

В Росії, як і в Україні, відсутня демократична традиція - обидві держави завжди мали ті чи інші форми автократії. Проте, на відміну від РФ, ми маємо шанс трансформуватись. Причина в тому, що президент В. А. Ющенко під час своєї каденції розширив інтеграцію міжнародних інституцій в нашу державну інфраструктуру.
В результаті, наша залежність від міжнародної підтримки примушує владу впроваджувати, як мінімум, антикорупційні інститути. Проте саме населення все ще тяжіє до образу авторитарного лідера, що доводять не тільки соц.опитування (посилання на каналі), але й уподобання виборців, які фанатіли від образу Голобородька.

То що буде з Україною та РФ? Успішні реформи в Україні та трансформація нашої системи до моделей західних демократій неодмінно змінять і нашого агресивного сусіда. Як мінімум, похитне їхній давній лозунг “хотіте как на Украіне?”, бо з робочими судами, ефективною бюрократією і найголовніше - хорошим бізнес-кліматом та вищими доходами під боком, хто б не захотів так само?