Підпілля Корифея

2022-10-25 19:07:23 Вони шукають Бога на дні.
Серед Ісуса, Аллаха і Буддди.
Сьогоднішня віра — у сексі й брехні.
Бог третього тисячоліття не розіп‘ятий, він розкутий.

Сьогоднішня віра — у людських правах.
У гендерній рівності, меншинах і демократії.
Світ вже звалився із трьох черепах.
Прямо до ніг хмільної парафії.

І хто його знає куди це веде.
Куди несуть ріки затоплені душі.
Димар все дме, дме, дме.
Напружуй легені чимдужче.

Напружуй свої вени на лобі.
Розганяй думки капілярами.
Ми всі у одному човні, дірявому.
Нас несе ріка тротуарами.

Через бездушний бетон міст мільйонників.
Крізь густо-сизий туман поміж горами.
Ми вишукуєм ягоди, аби не померти від голоду.
Як шукаємо сенс цього всього, аби просто бути психічно здоровими.

Нам потрібен будинок на старості років.
Десь далеко у горах.
Коли не ступимо навіть декілька кроків.
І дух наш буде кволим.

І сидітимем ми у чотирьох стінах.
І побачим, на що змарнували життя.
Ми народились, аби просто померти.
Ми не жили, ми чекали кінця. Відкрити / Коментувати

2022-10-19 22:22:20 — До зустрічі! Побачимось у наступному році або житті. Ми ще ті грішники, та кохали, немов святі. Ходили стежками, не відаючи, де ті кінчаються. Не вірили в бога, та знали місця, де причащаються. Світанки, сніданки, свіданки, коханки, гулянки — час нам все пробачав. Час пробачав навіть зради. Час — змій спокусник. Час — тиран. Нас пробачала совість. Совість своя і совість інших. Нас не торкались закони. Ні України, ні Крішни. Бувало, хотів щоб ти щезнула. Зі світу, і з пам‘яті інших. Та якби справді так стало, то про кого писати вірші? Про кого тоді революції, кризи, глобальне потепління? Про кого тоді би в Ісуса кидали каміння? Про кого передивлятися старі фото, і радіти, що це було з тобою? Про кого тоді життя? Про кого до рук беруть зброю? Це все про тебе. Про те, що з тобою було. Відкрити / Коментувати

2022-10-19 22:16:38 Мої бджоли гудуть сто шістдесят шосту тисячу годин.
Вулик давно знесло вітром, він сягає високих вершин.
Він побачив пустелі і найтемніші ліси.
Вулик бачив залізничні тунелі, і всесвіти в краплях роси.
Ті бджоли бачили голод, самотню смерть і страшні муки.
І вже не роблять той мед, що раніше, просто не підіймаються руки.
Просто забули, де їхня ферма.
Забули куди летіти.
Бджоли рухають вулик ногами.
Не знають, де себе діти. Відкрити / Коментувати

2022-10-05 22:54:40 Сонце горить щодня. Сонце спалює час.
Старого діда, чи маленьке дитя, Сонце забере кожного з нас.
Когось забере у підземці, іншого схопить на морі.
Сонце щоранку сміється промінням. Сміється з чийогось горя.
Поки ми рОстимо своїх дітей, виховуєм сад, будуєм дім.
Сонце сяє на мільярди людей, які сенс життя бачать у нім.
Поближче до Сонця, подалі від пустоти — Жадан відіслав нас у самісіньке пекло.


Врешті залишимось тільки я і ти.
І мільярди душ у нас під ногами.
Хрипітимуть гучно вони уночі, коли ми пускатимемо дельтаплани.
⁃ Не чекайте світанку, світіть самі. Світіть один одному, поки не вмерли. Бо сонце погасне через мільярди літ. І забере з собою усі планети. Людська душа ж, сяє крізь простір і час. У найтемніші часи, сяйво людської душі — усе, що залишиться в нас. Відкрити / Коментувати

2022-10-02 23:55:45 Сім кольорів у сірому небі — от і все.
А для тебе — черговий привід дістати телефон з кишені.
Вітер все здує, вітер усе знесе.
Розвіє душі, зруйнує твої колізеї.
Вітер розпустить коси, вдихне у них нове життя.
Обвітрить губи і шкіру, обвітрить чиєсь «Я».
Загримне чиїмись вікнами, можливо виб‘є шибки.
Стане чиїмись стінами. Хто, вітре, якщо не ти? Відкрити / Коментувати

2022-09-29 13:12:46 Це мій вчитель історії, Сергій Маратович. Зараз йому треба допомогти.

Його інстаграм

https://instagram.com/sergioomarov?igshid=YmMyMTA2M2Y= Відкрити / Коментувати

2022-09-27 18:46:45 Ми проводили так кожне літо.
Відчайдушно, що не вистачало сил.
Цілим двором, навіть Ваня з бронхітом,
Підіймали задушливий пил.
Ми брали лопати, хтось - меншого брата.
Дехто, виходив в руках з верболозом.
Ми не боялись ні смерті, ні ката,
В особі діда Івана з туберкульозом.
Із сусідніх дворів ми приймали гостей,
Заблудших душ, і поважних послів.
Кожен хтів глянути на людей,
Що живуть у пилюці під сонцем.
Ми грали у футбол навпомацьки, аби не загубити м‘яча
Їли морозиво з етикеткою, щоб потім не хрустіло на зубах.
Пилюкою приправляли пиріжки, які бабуся зробила зраннЯ.
Кашляли, ніби дорослі дядьки, ніби жили не по роках.
Ми здіймали пилюку щоліта.
Високо, її було видно із космосу.
Батьки казали: «Подумаєш, діти!»
Але для нас це було по-дорослому. Відкрити / Коментувати

2022-09-27 11:59:02 Стіни зсуваються до центру кімнати, де стоїть моє ліжко.
Я забираю з-під нього гранати, і швиряють на вулицю, щоб вигнати кішку.
Стіни зсуваються ближче і ближче, змітають мої старі фото і записи.
Те, що здавалось незламним і вічним, належить тепер до застінного царства.
Мені вже не видно вікон, і того, що там за ними.
Там тополя росла, чи каштани? Чи я взагалі з полонини?
Стіни все ближче і ближче, та ніяк не розчавлять мене, ніби їм шкода.
Я лежу на ліжку, у центрі кімнати і чекаю смерті, така ось робота.
І тільки відчую, що стіни ось-ось, розчавлять мене, разом із ліжком,
Дістану останню гранату, яку залишила мені та кішка. Відкрити / Коментувати

2022-09-21 10:34:41 Я зачинила вхідні двері на ключ.
Підійшла до газової плити, увімкнула конфорку.
Сіла у крісло напроти, трохи погрітись біля вогнища.
Подивитись на іскри, що летять од ватри у мої коси.
Ще такі густі і не сиві. А я весела і боса.
Я сиджу і співаю пісні юнацькі, про любов і молодість вічну.
Грають гітари іспанські, буйні, і здавалося вічні.
Трохи підкрутила газу, щось зовсім люта осінь прийшла.
Вже місяць не виходила з дому, боюсь гуляти сама.
Як впаду, хто підійме?
Хто позве танцювати всю ніч?
Йти аж до ранку знайомими трасами, і жалітись на мозоляні ноги.
Снідати яблуками з чийогось саду, які росли біля дороги.
Хто підніме і скаже: «Вставай, пішли далі, не плач».
Так, ніби я і не падала.
З ким я гордо поруч піду,
Витру сльози, ніби й не плакала.
Хто затягне в автобус, і поїде зі мною до Риму?
Не туди ведуть всі дороги.
Всі дороги ведуть у могилу.
Синє полум’я витанцьовує гірко,
Танець старості і самотніх днів.
Ватра газової конфорки -
Моя опора, мій дім. Відкрити / Коментувати

2022-09-19 13:30:34 Відкрити / Коментувати