2022-09-17 10:24:25
У мене ніколи не було парасолі.
Як це - виходити сухим з-під дощу?
Зневажати кожну з тих крапель,
Яка мріяла скотитись по твоєму лицю.
Потрапити на плечі старого пальта.
Привітатись із п‘ятою твого носка.
Залетіти у найбажаніше місце, прямо за твій комірець.
Почути у свою адресу стільки жаданних поганих словець.
А люди…
Що можуть?
Прикриватись портфелем, пакетом, чи натягувати світер на голову.
Робити усе, аби дощу стало соромно.
Заходити у дешеві кав‘ярні аби просто перечекати зливу.
Жахливо!
У мене ніколи не було парасолі!
І я гордо кажу це кожному з вас!
Щодощу я знімаю з себе одежу, і голяка стаю на перехресті.
Руки розставляю у сторони, ноги на ширині плечей.
Очі підіймаю до неба, і вглядаюсь у кожну краплю, яка торкається моїх очей.
Плечей, волосся, пальців, стоп, носа і вух.
Вглядаюсь у кожну із них, і слухаю звук,
з яким розбиваються об асфальт усі краплі, які промахнулись, і померли без мук.
Краплі, які не знайшли своїх людей.
Через дурні парасолі, пакети, або чийсь портфель.
Краплі, гибель яких, лежить на вашій совісті!
Ви - парасолькові вбивці! Ви сухі злодії!
Цей гуркіт масової гибелі, перебиває гучна мелодія.
Її співає хор крапель, що їх врятував я, моє тіло.
Яке голим стоїть на перехресті, і з гордістю робить своє діло.
Рятує дощ.
340 views07:24
П
