Де йшла вона – там сходили троянди, Куди дивилася – зірки. Із | Освітня Криївка

Де йшла вона – там сходили троянди,
Куди дивилася – зірки.
Із сліз її – займались діаманти,
З зітхань – знімалися чайки.
Хто чув її, той чув наш степ зелений,
Стояв у нашому гаю.
Той розумів наш біль і гнів шалений
І плакав в нашому краю. (О. Олесь)


4.8.1854 - народилася Марія Заньковецька, видатна українська акторка, більше 30 ролей, віддала українській сцені 40 років свого життя.

Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми». Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

Зворушлива дружба поєднувала Заньковецьку з Чеховим. "Заньковецька – страшна сила!" - говорив Чехов.
«Він теж умовляв мене перейти на російську сцену, а я в свою чергу соромила його, що він, сам українець, підмовляє мене до зради. Докоряла йому, що він не пише українською мовою… обіцяв написати п’єсу, в якій одна роль буде виключно українською», – писала Заньковецька. Не відомо, чи взявся Чехов за перо, однак письменник Микола Кагарлицький висловив цілком імовірне припущення, що образ знаменитої «Чайки», який став емблемою МХАТу, був навіяний піснею «Ой, горе тій чайці» у виконанні Заньковецької, а прототипом головної героїні драми стала сама актриса.

Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу.
Панас Саксаганський якось зауважив: «Вона могла затопити театр сльозами».
Український політичний діяч та літературний і театральний критик Симон Петлюра: "Заньковецька є реальним втіленням ідеї страждання. Здається, показати всю силу, яку воно поки що має в нашому житті, вибрало ніжну, як мімоза, душу артистки, щоб понівечити її і в сценічній інтерпретації на очі кожному явити всю глибину того руйнуючого впливу, який вона має на людей. Вона – артистичний символ цього горя, сценічне втілення тих мук, які доводиться зазнавати українській нації".

Її друзями були майже всі відомі українські письменники, культурні діячі, вчені того часу, такі як І.Франко, М.Коцюбинський, Л.Українка, І.Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М.Старицький, М.Грушевський, О.Богомолець та інші.
„Кожний, хто тільки знає українську сцену, хто знає її діячів, той ніколи не забуде вашого імені, не забуде його й історія України. Тепер ми дочекалися часу, дочекалися свята Вашої праці і поспішаємо на те свято! Незабутній Кобзар українського горя поставив слово на сторожі, а Ви понесли те слово, щоб палити серце, щоб будити ним чуйність до світла і рідної мови. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці весни!”
(М. Коцюбинський).
"Талант винятковий, свій, національний. Я сказав би – істинно народний". (К. Станіславський).
"Про неї слово талант – дуже слабеньке слово. Це геній сцени".
(Іван Карпенко-Карий)

1922 року вона востаннє вийшла на сцену Народного театру, який отримав її ім’я. Запрошень було багато, однак 68-річна акторка вирішила піти в зеніті слави, щоб не бути нікому тягарем. «Простіть і прощайте!» – завершувався її лист до колег.
Пізніше вона всі свої коштовності віддала Гнату Хоткевичу на створення Гуцульського народного театру. Правдами-неправдами вона добувала гроші арештованим бунтарям. Неодноразово жили в неї молоді актори і актриси. Вона їх годувала (неперевершено варила борщ), одягала, навіть посаг справляла.

Їїї зорею називали...
М. Рильський

Не скроплюйте слізьми її талант,
Ні росами з незайманих троянд —
Вона кличі творила, а не схлипи;
Не світлячки, а мислей смолоскипи
Запалювала на кону вночі,—
В присяжних обертались глядачі,
Вставала правда, як воскреслий з ями,
І звершувався суд над глитаями.

Вона навчала сльози берегти,
Хоч їх у неї, наче в сироти,
Було достатком, хоч її сестриці
Носили сльози відрами з криниці,
Хоч мала Україна море сліз,—