постійно дослухаюсь, що там за вікном. гортаю сторіс — всі про | cimetière

постійно дослухаюсь, що там за вікном. гортаю сторіс — всі про війну. тікток та телеграм — аналогічно.
раптовий, але надзвичайно гучний гуркіт за вікном. цей звук не сплутаєш ні з чим. вилітаю з курткою та сумкою з найважливішим у коридор - там ми ховаємось невеликою групою. звук поступово зникає. виявляється, це була українська техніка.
тремор знову повертається.

14:30
під гуртожитком облаштовують сховище. прибирають, виносять старе й непотрібне, заносять речі першої важливості. ми з Богданом хочемо допомогти, але все ж вирішуємо їхати на вокзал.

14:59
біля трамвайної зупинки помічаємо воєнну техніку.
дорога до вокзалу - як мить. навколо сотні людей. сварки з батьками. куди йти, чим їхати, як діяти. тисяча й один голос. воєнний літак у небі. гуркіт. новини. тремтіння рук.

16:04
бачимо знайомого з Карпухи. він теж шукає можливість добратись на західну. об‘єднуємось. повертаємось на вокзал, не маючи орієнтирів та квитків. за хвилину до відправки потяга на Тернопіль забігаємо до вагону. впевнюємо мам, що все гаразд.

17:40
дописую цей текст. боюсь засинати, хоча варто було б відновити сили. хочеться почитати новини, але немає покриття. думками на фронті, з хлопцями та дівчатами, зі ЗСУ. тішусь і боюсь за них водночас. приблизно пів години тому Кличко ввів комендантську годину. руки перестали тремтіти, але мозок все одно боїться голосних звуків. раніше я думала, що нічого не боюсь.

привіт, страху,
ти прийшов.

21:36
я не можу заснути. як тільки з‘являється найменший натяк на стабільне інтернет-з‘єднання, перевіряю бесіду гуртожитку, блоку, університетської групи. розуміння того, що вони в небезпеці, здавлює горло. серце бушує.
станція «хмельницький».


наші продовжують боротьбу. перемога за нами.