Час - наш найдорогоцінніший ресурс. Але його, на жаль, не попр | КИЇВТИЛ

Час - наш найдорогоцінніший ресурс. Але його, на жаль, не попросити, як гуманітарну допомогу, і не купити, як чеський бронежилет.

Час розставляє все на свої місця. Час піднімає та топить. Час проявляє все. Час навіть є, щоб розпочати і закінчити війну. І час - це той ресурс, який ви хуй де знайдете, якщо продовжите отак його не цінувати, любі мої.

За 30 днів війни стало ясно, чому наша ненька так і не могла встати з колін. Бо йоб його мать, у неї просто до цього не було часу. Бо були завжди в більшості того часу крадії. Пусті розмови та неефективні дії - відсотків 70, якщо не більше, випадків всіх пройобів тупо в цьому. Чому? Бо ми не навчені цінувати свій же час.

Мені насправді складно передати вам словами, наскільки краще було б, якби були якість норми і правила поведінки, які враховують не зовнішні форми (типу як їсти з виделкою та ножем), а внутрішню сутність щоденних процесів, від побутових дрібних до величних важливих. І головне, що увага має бути приділена як раз не великим та складним процесам, а уніфікація норм просто зобов’язана бути навпаки, на рівнях малих.

Наприклад, якщо ви збираєтесь комусь прямо зараз подзвонити, подумайте про наступне. Людина на тому кінці прямо зараз живе своє життя. Вона абсолютно точно знаходиться в якомусь дуже важливому процесі. Бо у неї немає неважливих процесів. Інакше б як вона жила? І ось ви подзвонили, що означає, що якби Белл не винайшов телефон, то це виглядало б так саме, що ви підійшли на вулиці до людини, яка чимось зайнята, схопили її за плече і розвернули до себе. І почали говорити. Щось абсолютно своє. Озвучувати якесь, як вам здавалось би, нагальне питання.

Але людина була в потоці і їй взагалі було не до цього. Ця людина ввійшла в процес, який був важливіший для неї за все на світі. Бо це людське життя і там немає зайвих моментів. Але прийшли ви, схопили за плече і розвернули до себе. Увага ваша. Тож далі що? Чи то питання, яке ви хотіли задати, точно вчасно? Чи те, що ви хотіли сказати, дійсно і абсолютно точно має настільки важливий сенс, що про це не можна написати в повідомленні? Чи настільки важлива ця інформація, що ви готові знецінити особистий простір людини, адже подзвонити - це ввійти в дім без стуку і залишити людині вибір, стоячи перед відчиненими вами самими дверима. Чи говорити вам «привіт» або продовжити здивовано дивитись мовчки… але ж ви уже ввійшли! То може, краще було б хоча б постукати?

І це, здавалося б, такий неважливий момент. Ну подумаєш, дзвінок. Але якщо отак розглянути цю дію, то можливо, наступного разу питання відпадуть. І ви дозволите багатьом процесам стати ефективнішими та мати більший КПД, лише усвідомлено подивившись на власні дії з обох, чи навіть з трьох боків. Чи скільки треба, це ваша справа. Але усвідомленість процесів - єдине, що дає результат.

От КИЇВТИЛ нарешті усвідомив всі свої процеси. І відтепер ми остаточно маємо на меті лише наші особисті цілі та завдання, які спрямовують нас до загальної мети - перемоги. Потроху налагоджуючи власні процеси, ми відсікаємо зайве та знаходимо власні шляхи. Ми кожного дня працюємо, щоб побудувати системність у роботі із забезпечення потреб армії та організації гуманітарної допомоги в населені пункти, які залишились в скрутному становищі через воєнні дії чи обмежені логістичні можливості. І намагаємось все менше просити по допомогу, надаючи все більше допомоги від нас самих. Тож ми стаємо сильнішими і це найголовніше.

Так, ми все ще збираємо кошти. Ми все ще потребуємо фінансової підтримки. Але настане той день, коли і цей ресурс знайдеться. І все не те, що піде, а все поїде, попливе та побіжить. І ні, ми не чекаємо, коли це станеться, а надалі творимо щоденні справи своїми руками, бо знаємо, що все вже добре. Ніяких майбутніх часів. Лише тут і зараз. Все вже добре. Бо у нас, у один одного, є всі ми.