Стоїш, як стогін, під склепінням казки
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски
З усього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.
Max Kukurudziak
