Кожен крок, кожен удар Ратуші, як удар по сонній артерії грифом гітари, коли тобі уже похуй в принципі, що писати і похуй, що говорити, лиш би матір чергового разу не засинала з думкою, чи її чадо, яке ото колись вилізло з її вагіни, лежало поруч, всміхалось й було щастям, обплетеним в м'язи і кістки, але щастям, витвореним з такої палкої любові із довговолосим світлим чоловіком, чи це вічносерйозне дитя не засинає десь в оточені обдовбаних людей, що вічно метушаться навкруги, де Школяр грає усе на гітарі, лиш би він грав і не випав знову у той світ з якого немає вороття, а ми ж бо завжди балансуємо між ним і солодкою думкою матері перед сном про те, чи її чадо знову не втрапило в пастку розширених зіниць і алкогольних площ серед вічноп'яних, та далеко не вічномолодих гавнарів.
І лиш грай, Школяр, грай далі
на своїй гітарі,
лиш так ця історія усе розвертатиметься
далі,
вона ж бо, насправді, безкінечна й уже десь зараз постукає у двері дракон щастя Фалькор і продасть нам якогось дешевого себезамінника, який ми викинемо, викинемо геть, розіб'ємо об стіну, ми ж бо тут не для того, щоб бути щасливими, щасливі — дурні, лиш грай, Школяр, грай.
І скоро завершиться ця дорога з вічної печалі і завершаться вічні розірвані шматки цього сценарію, який, певно, Господь писав не цілком тверезий, якщо він, звісно, не лежить десь уже там закоцюблий від холоду в ломці чекаючи чергової дози героїну, чи хуй там їх розбереш, чим Боги ширяються, та зараз не про те, грай далі, Школяр.
Тут, десь тут,
ти мусиш це зрозуміти,
тут постане крапка в усьому.
Колись цей пристарілий наркоман таку ж крапку (ба навіть цілі дві) вбив своєму синові в долоні, тут вона розірве не лише нашу плоть, зіниці й шкіру на шматки — думки теж розборсає, як ранішній будильник залишки сну вологими плямами по постелі, вона розтерзає нас із тобою по різним дорогам і світобаченням.
Той нарік вміє ставити крапки, свою ж він грізно вбив на роздоріжжі вказівними знаками у різні боки, грай, Школяр, та зрозумій, що цю крапку колись Господь вбив хуєм твого Батька в твоїй матері й можливо Саша це уже викупив, але ця крапка зветься життям.
Грай «Hurt», Школяр,
Heart болить.
В Колі харт, в Алєсі харт,
у кожного свій харт наповнює кістки і м'язи перед сном,
котрий так самовпевнено насувається, як тільки побачить місяць у повні за вікном прокуреного балкона,
й той Heart грає нотами,
чи то Джонні Кеша,
чи то Скріптоніта,
чи то просто імпровізом на гітарі,
або в судомному викарбовуванні слів на папері
або викрикуванні їх паром у холодну ніч,
у кожного харт так перетискає горло,
в кожного харт так судомить,
кожен хворий на свій харт,
кожен воліє кричати про свій харт,
мій харт,
твій харт,
забудь
я ставлю на твоєму болі життя.
2016
