2021-06-28 13:16:52
В День Конституції я хочу привернути увагу до її першої статті, в якій абсолютно правильно закладено якою мала б бути наша держава, але якою, на жаль вона не є через те, що державний апарат захоплений олігархатом, який плює на нашу Конституцію.
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Тут все сказано. Якщо б дотримувалася ця стаття, а також низка інших - похідних від неї статтей (наведено нижче), то український народ жив би гідно у своїй власній державі. Зараз це не так, але впевнений, що так врешті-решт буде, чого сам прагну й бажаю всім у цей день!
Але закликаю подивитися уважніше на те, якою є ситуація зараз при олігархії й якою вона може бути при владі, яка б діяла в інтересах більшості українського народу. Кожен має знати, що може бути по-іншому, Конституцію можна й ТРЕБА виконувати!
Україна - соціальна держава (стаття 1).
Із самого прийняття Конституції колишня партійна номенклатура спрямувала всю роботу державного апарату на своє самозбагачення та збагачення купки наближених, які в результаті стали правлячою олігархією. І зараз захоплений олігархатом державний апарат продовжує працювати на подальше примноження та збереження статків 1% найнайбагатших, ціною добробуту абсолютної більшості українського народу. При цьому мільйони громадян взагалі знаходяться на межі або за межею бідності. Натомість, соціальна держава - це держава, яка має працювати в інтересах більшості громадян України.
Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (стаття 13).
Натомість сучасна неоліберально-олігархічна влада (як і її такі ж самі попередники) продовжує політику т. зв. "дерегуляції" в інтересах великого капіталу проти інтересів споживачів, найманих працівників та самозайнятих і на шкоду довкіллю, впроваджує дикий ринок замість здорової соціальної ринкової економіки, яка б враховувала інтереси всього соціуму, проводить політику тотальної приватизації прибуткових і стратегічних підприємств замість оздоровлення та розбудови державного сектору економіки, який має забезпечувати важливі загальносуспільні потреби та здорову конкуренцію із приватним сектором.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану (стаття 24).
Наразі ж ми бачимо, що є один закон для 1% найбагатших, які можуть легко купити слідчого, прокурора чи суд, і інший для більшості українського народу. Все це закріплюється наявністю колосального майнового цензу (т. зв. грошової застави) на виборах, яку не може сплатити більшість українців щоб реалізувати своє право бути обраним і змінити цю ситуацію.
Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (стаття 44).
Сьогодні законодавством встановлено настільки складну процедуру реалізації права на страйк, що вона фактично дорівнює відсутності такого права. Без реального права шляхом законного страйку прийти до компромісних рішень із роботодавцем не може бути гідних зарплат та умов праці для найманих працівників, а без них немає належної купівельної спроможності більшості народу та відсутній сильний внутрішній ринок. Тому, зокрема, сьогодні в Україні добре себе почувають практично тільки експортно-орієнтовані великі олігархічні компанії, але не малий та середній бізнес, орієнтований на внутрішнього споживача.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (стаття 47).
Насправді держава фактично відмовилась від цього зобов'язання, згорнула будівництво соціального житла. Через це молоді сім'ї не можуть собі дозволити власне житло, а злобудовна мафія отримає шалені надприбутки. Однією з головних завдань нормальної влади в інтересах більшості народу мало б бути масове будівництво житла та надання його на реально доступних умовах. Це значно покращить соціально-економічне становище українців, звільнивши людей від орендної та іпотечної кабали.
...
продовження: https://t.me/levchenko_ua/645
191 viewsedited 10:16
Л
