Кримінальний кодекс: помилки у законах воєнного часу Після 24 | Правовий Ракурс - Україна

Кримінальний кодекс: помилки у законах воєнного часу

Після 24 лютого 2022 р., станом на 1 травня 2022 р., Верховна Рада ухвалила дванадцять законів про внесення змін до КК України, якими Кодекс доповнено сімома новими статтями, а до двадцяти його статей внесені зміни. Всі без винятку дванадцять згаданих законів прийняті за скороченою процедурою і мають прикрі вади. Критерієм класифікації цих помилок оберемо принципи кримінального закону, які порушив законодавець.
1. Порушення принципу юридичної визначеності.
Одним і тим самим Законом від 15 березня 2022 р. №2124-IX, прийнятим з порушенням ч. 6 ст. 3 КК («Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення»), цей Кодекс був доповнений статтею 43-1 «Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України» – і водночас внесені зміни до Закону «Про оборону України» – статтю 1 доповнено визначенням бойового імунітету, а Розділ II «Прикінцеві та перехідні положення» КК доповнено новим пунктом 22, згідно з яким цивільні особи не несуть кримінальної відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України».
Фактично законодавець створив три зовні однакових, але при ближчому розгляді вельми відмінних обставини, що виключають протиправність діяння. Однозначності у питаннях щодо кого, коли і якою з них слід керуватися, немає.
1.2. Неможливо застосувати частину 8 ст. 111-1 КК, оскільки законодавець забув вказати, які саме діяння повинні спричинити перелічені у ній наслідки.
1.6. Законодавець часто необґрунтовано вживає слова-синоніми. Іноді це не створює особливих проблем, хоча і викликає непорозуміння, як-от у ст. 161 КК, – «ворожнеча та ненависть».
Але у ст. 114-2 КК проблема розмежування понять «зброя» та «озброєння» є досить серйозною. Суть проблеми у тому, що поняття «зброя» і «озброєння» в одних актах законодавства України вживаються як синоніми, в інших поняття «озброєння» має свій зміст, але в обох цих випадках складом злочину «поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну» не охоплюється поширення відповідної інформації щодо такого предмета, як «бойова техніка» (або ж охоплюється лише в тій частині, в якій певні одиниці бойової техніки несуть на собі зброю чи озброєння).
1.8. Іноді законодавець просто забуває вписати якісь слова у речення. Як-от у новій редакції ч. 2 ст. 113 КК «караються позбавленням волі строк п’ятнадцять років» пропущено, можливо, але це не точно, слово «на». Проте, суди не можуть додумувати замість законодавця, саме це слово чи кілька інших він пропустив.
2. Порушення принципу пропорційності.
Засоби кримінальної відповідальності встановлюються пропорційно до ступеня тяжкості кримінального правопорушення і більш суворий кримінально-правовий засіб встановлюється та застосовується тільки тоді, коли менш суворого засобу недостатньо для виконання завдання КК.
2.1. Ігноруючи факт наявності у КК статті, яка вже передбачає кримінальну відповідальність за певне діяння, законодавець знову криміналізує його, застосовуючи ті самі або схожі формулювання.
Приклади:
- публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України (ч. 1 ст. 111-1 КК) та заперечення збройної агресії РФ проти України або тимчасової окупації частини території України (ч. 1 ст. 436-2 КК) та виготовлення, поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії РФ проти України або тимчасової окупації частини території України (ч. 2 ст. 436-2 КК);