2021-06-15 15:30:35
«Я вас проведу до фіртки. Така у нас традиція, щоб гості нічого не вкрали» - каже пан Михайло, племінник Івана Миколайчука і директор музею-садиби його імені.
Сьогодні на Буковині. В мальовничій Чорториї, де рівно 80 років тому в багатодітній селянській родині у маленькій хаті народився Іван Миколайчук. Пігмеї при владі, чого і варто було від них чекати, проігнорували подію. Повна деградація. Бо в них немає нічого українського. А ще - немає елементарного розуміння, що держави, які дбають про культуру, бережуть свою історичну спадщину, цінують своїх геніїв - вони і живуть краще.
Бо світом керують емоції. А культура - це емоції, зафіксовані навічно. У фільмах, книгах, музиці, живописі... Параджанові «Тіні забутих предків», де Іван Миколайчук зіграв Івана Палійчука - фільм, який увійшов до книги рекордів Гіннеса. Найбільша у світі кількість нагород на міжнародних кінофестивалях. Уявіть собі, Миколайчук на момент зйомок був студентом (!) другого (!) курсу (!) інституту Карпенка-Карого.
Найсмішніше, що великий режисер Сергій Параджанов відпочатку не те, що не хотів знімати Миколайчука - навіть у кінопробах той участі брати не мав. Однак, Сергій Йосиповичу не міг відмовити його вчителю студента Івана - той навчався в майстерні Віктора Івченка (син якого Борис через 8 років зняв «Пропала грамота», де Миколайчук не менш розкішно зіграв козака Василя). Параджанову сам пішов зі знімального павільйону, сказавши оператору Юрію Іллєнку лиш робити вигляд, що знімає - а кіноплівку даремно не витрачати.
Однак, спершу дивовижний талант сільського хлопчини роздивився Юрій Герасимович. Затим і сам Параджанов, ось як він сам згадує: «...через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!». Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор».
У мене так багато емоцій, що поки-що складно все переварити в голові. Музей-садиба Миколайчука - це просто щось неймовірне. Обов’язково завітайте при нагоді. Вся ця краса і драйв - заслуга згаданого вище пана Михайла, племінника Івана, який жив у нього вдома в Києві, коли вчився там. Соромно, що держава за тридцять років Незалежності взагалі нічим не допомогла цьому проекту. Лише невтомна праця пана Михайла, його дивовижна енергія (з такими-то генами не дивно!) і допомога небайдужих громадян, зокрема і нашої команди.
Обов’язково завітайте сюди при першій нагоді. Тут атмосферно і душевно. Буковинський драйв. Ніби ти у Миколайчука вдома, і він живий та десь поруч. Він живий в наших серцях. Як він сам оживив Тараса Шевченка, зігравши його роль в фільмі «Сон». Як живий перший, хто розгледів його талант - вже згаданий Юрій Іллєнко, який - гра долі - помер на день народження свого друга Івана 11 років тому. Як жива Україна, допоки ми її любимо, творимо і працюємо на її благо. Цінуймо своїх!
P.S. Дуже дякую панові Михайлу за подаровану тайстру і розповіді про Івана Васильовича.
P.S.S. Інга Маковецька, дорога, я ж обіцяв, що приїду. Щиро дякую тобі за запрошення. Під враженням... Колись неодмінно побуваю тут ще, покажу це дивовижне місце
83 viewsedited 12:30
Л
