Я вчора отримала посилку з книжками. Не нашого видавництва. П | Відкрита Видавчиня
Я вчора отримала посилку з книжками. Не нашого видавництва.
Поставила нові книжки на старі книжки (теж нові) і думаю про те, що маю зворотній бік цундоку: купую, складаю, поступово читаю і... майже нічого не хочу зберігати у своїй домашній бібліотеці.
Потім я ті прочитані книжки віддаю мамі, бабусі, подругам чи в бібліотеки, зараз мої книжки взагалі зберігаються у трьох квартирах одразу, і нещодавно я виявила, що маю два Славоміра Мрожека від ВСЛ))
Так чому ж не хочеться зберігати книжки, які я ретельно обираю, начитавшись відгуків, обережно купую (бо інакше в квартирі ніде було б ходити), і читаю, здебільшого, з задоволенням?
Тому що, мабуть, світ змінився настільки, що у широкого читача запит до книги, як до Ютубу: покажи мені яскраву картинку, розваж мене або навчи чогось корисному, а потім дай себе забути.
Або не дай.
В сенсі купівлі книжок для власного задоволення я широкий читач, причому останнім часом читаю здебільшого перекладну літературу, української мені на роботі вистачає.
От і виходить, що більшість книжок, які я купую для себе, щоб відпочити від роботи і розслабитися, одного штибу. "Чому впала Олівія?", "Садові чари", "Саме час знову запалити зірки", "Адді Лярю", "Маленька велика брехня" і "Дев'ять незнайомців" Ліян Моріарті - це майстерно описані історії, які не хочеться перечитувати знову, тому що вдруге вже не буде так цікаво, як вперше.
І таких книжок, назви яких я навела по пам'яті, насправді набагато більше, весь Роберт Галбрейт (який мені сподобався, особливо 1 і 3 книжка), із всієї Гілбрейт залишу собі "МІсто дівчат", а Джуді Піколт "Малі великі справи" не зайшла мені, тому що тема расизму не відгукувалася в мені аж ніяк навесні 22 року, коли я пірнала в неї, щоб забутися.
Так і не знаю, що це: висока планка до власної бібліотеки, не бажання взагалі мати зайвих речей в житті, а можливо - це великі сподівання коли-небудь виловити у глибокому, цікавезному книжковому морі щось таке цікаве, що зберігатимеш все життя, щоб перечитувати знову і знову.
#Наталя_пише
