Криза ІІІ. Криза сюжетності. З моменту появи художньої літ | Культ Чучхе з присмаком ревО

Криза ІІІ. Криза сюжетності.



З моменту появи художньої літератури, яким можна вважати друге тисячоліття до нової ери, текст став сприйматися як носій сюжету, а сама література – ​​як мистецтво яке найповніше та яскравіше зможе передати сюжет. Навіть ті засоби виразності, які виникали по ходу еволюції тексту: від найпростіших епітетів до метафор, – служили описам довкілля та персонажів, які, у свою чергу, були покликані якнайсильніше занурити в сюжет.

Вперше право літератури на верховенство передачі сюжету було оскаржене появою античного театру. Насправді театр мав низку переваг перед літературою: актори говорили голосно й артистично, дії, які передбачався сюжетом, насправді означали дії. І хоча найрадикальніші з цих дій, такі як вбивство чи насильство, були імітовані, перед глядачем все одно виникала жива картина того, що відбувається.

Якоїсь миті література стає мало не підпорядкована театру. Принаймні, в одній із своїх частин. Відколи Феспід і Есхіл дали початок античної драматургії, однією з функцій літератури стає обслуговування театру. Античні комедії і трагедії писалися спеціально для постановки, які сюжет, атмосфера і пафос було неможливо відчути людиною через лише текст.

На цьому тріумф театру скінчився. Зважаючи на слабке технічне оснащення античного і похідного від нього ренесансного театру, акторські постановки так не змогли цілком і повністю підпорядкувати собі художній текст. Не задоволені примітивними декораціями та костюмами, а також складною доступністю театру, долучитися до якого не можна було будь-якої миті, люди продовжували обирати текст як носій сюжету та читати художню літературу. Так верховенство тексту розтяглося на багато сотень років.

Наступним серйозним ударом по тексту та літературі як мистецтву передачі сюжету виявилася поява ігрового кіно. Вже перші фільми, що виходили наприкінці XIX століття, забезпечували глядачеві повне візуальне занурення у сюжет, «картинку». Досить порівняти текстовий варіант змісту одного з перших фільмів братів Люм'єр «Политий поливальник» із сорока дев'ятисекундною стрічкою, щоб зрозуміти незаперечну перевагу другого над першим.

З появою звукового кіно та можливістю давати глядачеві аудіальні враження кіно ще сильніше випередило літературу та текст як носій сюжету. У міру свого розвитку кінематограф знайшов ще ряд технічних переваг, таких як колір, висока якість зображення, технологія 3D, об'ємний звук, можливість впливати на нюх та вестибулярний апарат глядача… У той же час текст як технологія виявився стагнованим.

У свою чергу, кіно через свою динамічність виявилося ще й швидшим способом передачі сюжету – перевага, що набуває особливої ​​цінності для людей XX століття. Кіно як можливість отримати задоволення від того ж сюжету, але в більш короткий час стало ідеальним рішенням для західного суспільства.

Ми приходимо до того, що текст як спосіб передачі сюжету та література як мистецтво передати сюжет, сьогодні перебувають у глибокій кризі. У міру розвитку кіно ця криза посилюється. Таким чином, сюжетність як первинна складова літератури має бути відкинута убік. Тільки це врятує літературу від смерті чи повного підпорядкування ігровому кіно.