Козацька релігійгість Війни, мета яких — оборона своєї землі, | Мальта

Козацька релігійгість

Війни, мета яких — оборона своєї землі, руйнування ворожого краю, визволення своїх невільників та здобування «козацького хліба», тобто трофею, усвідомлювалися як особливий вид Служби Божої. А оскільки християнські уявлення тоді сусідили з дуже архаїчними, ця служба сприймалась як кривавий бенкет...

Піти з Січі кожен міг так само вільно і нікого не повідомляючи, як і тоді, коли ніхто не питав його, звідки він прийшов. Часом козак повертався через кілька років з Січі до своєї сім’ї, нерідко старий #козаки ішли у ченці в один із улюблених запорожцями монастирів (найчастіше Межигірський, під Києвом). Як правило, йшов він мовчки і непомітно, що підкреслювало відсутність принципової різниці між статусом козака і статусом ченця. Бувало й навпаки: майбутньому ченцеві влаштовувались бучні проводи з пиятикою аж до самого Києва, до монастирських воріт, — цей карнавал підводив риску під «сміховим» періодом козацького життя і відкривав період «спасіння», ніскільки не порушуючи єдності життєвого циклу лицаря-ченця...

Люлька-«носогрійка» була таким же символом «антиповедінки», як і пияцтво, — адже «табачники», тобто ті, хто палив люльку або нюхав тютюн, зображувались у той час на західній стіні храму в сценах страшного суду, бо вважались грішниками. Козак не проклятий Богом грішник — він просто небезпечно близький до «того світу», що знаходить вияв і в його особливій пов’язаності з мистецтвом — співом, танцем, музиками. Козак «пив і музики водив», міг танцювати навприсядки годинами, своєю дружиною називав у пісні то кобзу, то могилу...

Уривки з книги Поповича М. В. "Нарис історії культури України" (1998)