20.04.2020 — Знову ти? Сухо звільняю легені від задушливого к | Кашель маркетолога

20.04.2020

— Знову ти?
Сухо звільняю легені від задушливого кімнатного повітря і наповнюю знову. Хочеться закурити, та сигарет немає. Я ж не палю, то звідки бажання?
Підводжу погляд.

— Знову ти...
Вже відчуваю, як підступає біль до серця, стискає груди спазмом. Один лиш страх примушує серце калатати. А вона ще навіть не почала. Але готова. Безпорадно всміхаюся, похитуючи головою. Смішно. Стуляю повіки. Не хочу бачити і думати про те, як вона розминає пальці, тупо блимаючи очицями. Мерзота.
А може спробувати домовитися? Торгуватися, випрошувати поступку. Може тоді буде не боляче, або буде якось іншим разом. Ну, відкладемо. Господи, такий простодушний торг про незворотнє.

— Я вже вирішив. Ти нічого не зміниш. Абсолютно нічого, знай це. Що б не зробила зараз. Хоч задуши.
Тіло металево клякне від довгого нерухомого сидіння. Опускаю голову. Руки на колінах, ніби натягнуті канати, що тримають важезний міст. Здається, приберу їх і розсиплюся на дрізки. Не прибиратиму. Най буде.

— Не тягни кота за яблука, давай вже. Хочеш задушити? Души, на.
Здіймаю очі до стелі, звільняючи їй горло. Я б цього не оминув. Хай душить. Все одно її слабкі пальці не зможуть завершити це. Ослабнуть на горлі, і відпустить. Мерзота...

— Давай-давай, души. Я все одно куплю собі цей шурупокрут. Мої бабки, мої! Души, мерзото... Ну не мовчи ж ти, скажи хоч щось.
...
— Ква.