19.10.2020 Васька ні з ким не говорив. Власне, його ніхто й н | Кашель маркетолога

19.10.2020

Васька ні з ким не говорив. Власне, його ніхто й не захотів би слухати. Він був сам більш на «послухати». Хоча, останнім часом не було кого й слухати.

Де там вже йому. Був би статним, відомим, у фраку і з пенсне. Пив би чай, відстовбурчивши мізинчика. А так — просто мовчазний Васька. Наче ще молодий, але шкіра порепалась від вітру і вже як раніш не буде.
Тріщинки на щоках вже затяглися травою, мохом, але Васька голитись не стане. Рука важка. Хоча ніколи не бився, та й бокс — трохи не його експертиза. Він більш по мовчанню.

Ніхто не пам‘ятає, звідки Васька узявся на фабриці. А може то й фабрику розгорнули навколо Васьки. Чисто на знак пошани до його мовчання. Або навпаки: фабрика народила його, щоб було кому слухати. Але щоб він не міг про це говорити. Ні з ким. Зовсім. Коли оце головний інженер хильне і, ледь перебираючи сірими штанцями у гівняних чорних харківських туфлях без шнурків, перечепиться і давай лаяти Ваську, гамселити його, розбиваючи кулаки до крові. Чи просто робітнички місяця сховають сяку таку залізячину під пальто, і крадькома проносять повз Ваську, шкоддиво прикладаючи пальця до губ: «Тссс». Чи ...

Так, наче вони були створені одне для одного. Фабрика — гудіти, Васька — мовчати.

А тепер от точно нічого не скаже. Васька зовсім втратив голову. Ні, не закохався і не попаяло від психічної болячки. Просто, коли підривали стару фабрику, бетонна плита прилетіла в самісінького Ваську. Спочатку скинула на підлогу старого металевого монстра, а за мить балкою відтяло його зварену зі старих шестерень голову.
«Крахх, хххуххххх»: вперше і востаннє протремтіла іржава металева статуя, розлітаючись на фрагменти: гайки, шестерні, пружини, підшипники, шурупи.

Відслухався, старий.