Оксана Омелянівна Франко народилася 11 квітня 1939 року в міст | Комунальний заклад "Музейно-виставковий центр Калуської міської ради"

Оксана Омелянівна Франко народилася 11 квітня 1939 року в місті Калуші, Івано-Франківської області. Вона є родичкою нашого славного письменника – онукою його брата, Онуфрія Яковича (1861–1913). Батько Омелян Онуфрійович Франко (1906–1981) та мати Ганна Дмитрівна (з Тацуняків (1913–1991) були активними діячами «Просвіти» на Калущині. Батько будував мости через Дністер, був майстром шосейних доріг, його внесок – у будівництві траси Калуш-Войнилів-Галич. Брат Мирослав (1936–1996) унаслідував батьківську професію.
Дитячі літа Оксани припали на важкий і трагічний період Другої світової війни та перші повоєнні роки. Людей вивозили до Сибіру. Тільки з Франкової родини зазнало репресій 28 осіб. В основному переслідували за синів, які мали хоч найменший зв’язок з Українською Повстанською армією.
У 1955 р. О. Франко закінчила Калуську середню школу та вступила на історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Студентські роки припали на хрущовську «відлигу», на початки руху шістдесятників. Студентка все більше й більше заглиблювалась у вивчення української історії. Її найбільше цікавили історичні джерела. Саме цій справі вона й присвятила майже 30 років свого життя. Закінчивши університет у 1960 р., вона почала працювати у Львівському обласному державному архіві, де готувала документи до відзначення ювілейного 300-річчя його існування. В цьому ж році вийшла заміж за випускника Львівського політехнічного інституту Дмитра Данилюка і виїхала до Ленінграда за місцем призначення чоловіка. Там працювала науковцем у Центральному державному історичному архіві та інших архівних установах, де виявила багато рукописних матеріялів з україніки другої половини ХІХ ст., які використала у двох своїх дисертаціях.
Упродовж 1968 – 1975 років Оксана Омелянівна працювала в Києві на посадах старшого наукового співробітника, завідувачки відділу, секретаря Вченої ради Центрального державного історичного архіву УРСР. У 1975 р. вона переходить працювати в академічний Інститут археології, спочатку на посаду наукового, згодом старшого наукового співробітника з покладанням на неї обов’язків завідувачки наукового архіву.
У 1990 р. Оксана Омелянівна повертається до Львова. Вчена рада історичного факультету в 1994 р. обирає її доцентом кафедри історії та етнографії України (від 1995 р. – кафедра етнології України). На цій кафедрі вона виявила себе з найкращого боку; від 2004 вона на посаді професора, в 2011 р. їй присвоїли вчене звання професора. Оксана Омелянівна зарекомендувала себе як талановитий український дослідник давнини – історик, етнолог, архівіст. У 1985 р. вона захистила кандидатську дисертацію на тему «Суспільно-політичний рух на Україні кінця 50-х – початку 60-х років ХІХ ст. (джерелознавча характеристика архівних документів)» і отримала науковий ступінь кандидата історичних наук. У 1990 р. О. Франко у співпраці з М. Бутич та І. Глизьом опублікувала у Києві фундаментальну працю – корпус документів під промовистою назвою «Кирило-Мефодіївське товариство» у трьох томах.
У 2001 р. Оксана Омелянівна захистила докторську дисертацію «Наукова та суспільно-політична діяльність Федора Кіндратовича Вовка», у якій висвітлила багатогранну діяльність цієї непересічної особи української науки та політики. Наукова спадщина Ф. Вовка в радянський час також була заборонена. Перед захистом докторської дисертації О. Франко опублікувала книгу та кілька десятків статей, де висвітлювала науковий доробок Ф. Вовка.
Від раннього дитинства Оксану Омелянівну цікавила особа і творчість її родича – видатного українського письменника, поета, громадсько-політичного діяча Івана Яковича Франка. В основному вона готує до друку праці І. Франка на історичну та етнографічну тематику, зокрема дослідження І.Франка «Огляд праць над етнографією Галичини, яке не ввійшло до п’ятдесятитомника Каменяра. У 2004 р. О. Франко брала участь у підготовці та виданні книги «Зеновія Франко. Статті. Спогади. Матеріали».