​​+ + + Можна тепер я почну? Досі чутно було наближення | Меланчине життя і книжки

​​+ + +

Можна тепер я почну?

Досі чутно було наближення снігу, чутно
було як він наростає по шву
листопада, чутно було завмирання, з яким
східний ландшафт готувався прийняти
цю незручну ваготу білизни, це сяйво
спустошення, в якому стоять дерева.

Досі тривогою можна було пояснити нездатність
уголос промовити «сніг», дати йому можливість
бути озвученим, вимовленим, відстеженим псами
фонетики,
досі й назвати його можна було
хіба що за допомогою слів
на означення зміщення, переходу,
утрати.

Але
вже загрунтовано панораму зими над містом,
і ми відбиваємось у теплому гіпсі свого чекання;
можна я буду відповідати за це
вирване серце, ніби за вирвану раму в старому будинку,
першим почну славити цю навалу вивітреного світла,
ці вітражі вірша, крізь які пробиваються навскісні промені
голосу, відблиски співу, спалахи дихання.

І досі це відчуття дорослішання на початку зими.
Небо – ніби школяр, якому ще належить уперше
прочитати свою Одісею,
вікна – теплі, наче жінки, що народжували у любові,
мова – як бритва:
найнебезпечніша, найближча.

Жадан